В Україні розвивається національна система авторського права і суміжних прав. З 23 лютого 1994 року діє Закон України «Про авторське право і суміжні права», положення якого від­повідають міжнародним стандартам у цій досить важливій сфері ін­телектуальної власності, яка зачіпає інтереси вчених, письменників, композиторів, художників, архітекторів, дизайнерів, кінематогра­фістів, журналістів, фотохудожників, а також виконавців, виробни­ків фонограм, організацій ефірного і кабельного мовлення. Наша молода незалежна держава, будучи членом Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів, Всесвітньої конвенції про авторське право, прагне приєднатися і до інших міжнародних дого­ворів, що регулюють відносини, пов'язані з використанням творів, комп'ютерних програм, фонограм, телерадіопрограм, увійти рівно­правним членом в європейську та світову інтелектуальну спільноту, де гідно оцінюються здобутки творчої праці.

Практична цінність законодавства у сфері авторського права і су­міжних прав залежить від ефективності його реалізації. Прийняття закону і приєднання до міжнародних конвенцій — це перший крок. Головне завдання — їх результативне застосування. Цього можна до­битися шляхом створення відповідної інфраструктури, що включає в себе підзаконні акти, організації з колективного управління правами авторів і суб'єктів суміжних прав, підготовку і видання довідкової та навчальної літератури з питань інтелектуальної власності, оскільки професійна підготовка фахівців у цій сфері часто ускладнюється не­достатньою кількістю загальнодоступних навчальних матеріалів

Для розв'язання цієї проблеми і підготовлено до видання чоти­ритомник «Інтелектуальна власність в Україні: правові засади та практика», другий том якого повністю присвячений темі авторсь­кого права і суміжних прав. У ньому викладено основні положення і подано інфраструктуру їх реалізації, а також наведено норматив­но-правові акти України, що регулюють правові відносини у сфері інтелектуальної власності, які становлять інтерес для творчої інте­лігенції, зайнятої в сфері науки і мистецтва, органів державного управління, працівників видавництв, газет і журналів, телерадіоор-ганізацій, кіностудій, студій звуко- і відеозаписів, юристів, патент­них повірених, а також викладачів і студентів.

Г. І. Миронюк,

Голова Державного агентства України з авторських і суміжних прав

Сферою застосування авторського права є права творчих працівників на ре­зультати їх праці. Це продиктовано необхідністю стимулювати процес творчої діяльності і довести її результати до максимально широкого кола осіб. Законодав­ство у сфері охорони авторських прав охоплює різні види творчого процесу, і пе­редусім ті з них, які так чи інакше пов'язані із засобами масової інформації — пре­сою, радіомовленням і телебаченням, кінематографом, електронними інформа­ційними системами,

Ідея охорони авторського права виникла з часу винаходу друкарського верста­та. Можливість тиражувати літературні твори за допомогою механічних процесів зумовила появу нових професій, які називаються в Англії «зіаііопеге» (торгівці дру­кованою продукцією). Ці підприємці вкладали значні суми в придбання паперу, у виробництво друкарських машин, а також в наймання робочої сили, що перед­бачало авансування коштів, які відшкодовуються від продажу друкованої про­дукції. У такій ситуації, за відсутності якої-небудь форми охорони від конкурентів, що продають незаконні копії, інвестування у видавничу справу було небезпечною і ризикованою справою, яка часто призводила до розорення підприємців. Йшов пошук забезпечення якої-небудь форми охорони; і вона з'явилася у формі приві­леїв, що надаються владою. Такі привілеї давали бенефіціаріям виняткові права відтворення і розповсюдження твору протягом певного часу і надавали засоби за­хисту для здійснення права книговидання за допомогою штрафів, арештів, кон­фіскацій підроблених копій і, можливо, стягнення збитків. У цьому вже прогляда­лися основні риси системи сучасного авторського права.

До кінця XVII ст. система привілеїв (надання монопольних прав королівською владою) дедалі частіше зазнавала критики і дедалі голосніше звучали голоси ав­торів, які відстоювали свої права. В Англії у 1709 році це призвело до появи Ста­туту Анни, визнаного першим положенням про авторське право. Предмет цього закону був відображений в його довгому заголовку як підтримка вчення і закріп­лення за управомоченими володільцями права власності на копії книжок. Закон закріплював за автором виняткове право на перевидання книжки протягом 14 ро­ків з часу першої її публікації; автор міг передавати це право Ізидавцеві, що звичай­но і робилося. Закон передбачав також повторний термін охорони на 14 років, який надавався автору за життя. Таким чином, загальний термін охорони авторсь­кого права становив 28 років з дати першої публікації. Відносно книжок, уже над­рукованих на момент прийняття Закону, передбачався єдиний термін охорони протягом 21 року. Особлива увага приділялася охороні від несанкціонованого ко­піювання опублікованих творів. На практиці найбільшу вигоду дістали видавці -книготоргівці. Закон встановлював умови реєстрації і депонування: опубліковані книжки повинні були реєструватися в Зіаііопегз Наїї (Центрі книговидавництв)

а копії депонуватися для користування в університетах і бібліотеках (кількість ко­пій в кінцевому підсумку досягла дев'яти).

У XVIII ст. неодноразово виникали тривалі спори і судові розгляди з питань співвідношення авторського права згідно із загальним правом і Статутом Анни. Остаточне рішення було прийняте в 1774 році Палатою лордів у справі Дональд-сон проти Беккета. Згідно із загальним правом за автором закріплювалося винят­кове право на видання творів, але після опублікування права на авторський твір регулювалися лише Статутом. Регулювання прав на неопубліковані твори на ос­нові загального права тривало до прийняття в 1911 році Закону про авторське пра­во, який його скасував. Існуюче авторське право в Англії грунтується на положен­нях цього закону.

У Франції перехід від системи привілеїв до системи авторського права був час­тиною загальних змін в житті країни, зумовлених революцією, що скасували при­вілеї всіх видів, включаючи привілеї видавців. У 1791 і 1793 роках Конституційна асамблея прийняла два декрети, які заклали основу французької системи авторсь­кого права. Декретом 1791 року забезпечувалося право автора на публічні вико­нання протягом усього його життя, а також протягом 5 років після його смерті на користь його спадкоємців і осіб, яким відступалося це право. Декретом від 1793 року автору надавалося виняткове право перевидання його творів протягом життя, а також 10 років після його смерті на користь його спадкоємців і правона­ступників. Як бачимо, таке вирішення питання відрізняється від норм Статуту Ан­ни. У Франції ці права розцінюються як «права автора» і використовуються про­тягом життя автора незалежно від опублікування і дотримання такої формальнос­ті, як реєстрація. Однак і в Англії, і у Франції ці права розглядалися, по суті, як права власності, забезпечуючи автору чи його спадкоємцеві або правонаступнику майнову цінність твору, що охороняється.

Подальшим етапом розвитку авторського права була поява в Німеччині фі­лософських концепцій, згідно з якими творча діяльність розглядалася як про­довження або відображення особистості автора, і відносно якої він мав право на охорону такої діяльності як частини його особистості внаслідок природної спра­ведливості. Ця концепція значно вплинула на розвиток авторського права в кон­тинентальній Європі і, зокрема, сприяла розвитку «гігоіі тогаї», або моральних прав (немайнових прав авторів).

На закінчення цього короткого історичного огляду слід звернутися до історії Сполучених Штатів Америки і відзначити, що до 1976 року, коли було прийнято чинний і в даний час Закон Сполучених Штатів про авторське право, авторське право в Сполучених Штатах базувалося значною мірою на первинних положеннях англійського Статуту Анни. Так, перший федеральний американський закон, прийнятий в 1790 році, передбачав термін охорони книжок, географічних карт і морських карт протягом 14 років з дати першої публікації, який міг бути продов­жений за життя автора і за умови дотримання суворих вимог реєстрації і депонування, Ці особли було прийнято чі автора і додатком вівши його у відп во. Однак Закон вимоги реєстрац: 1709 року.

Суть концепту ва полягає в тої фактично як фо[ юридичною осоЄ форма власності, ристування майї право автора таю во так само, як і власності.. Ці особливості зберігалися ц праві Сполучених Штатів до 1976 року, коли було прийнято чинний нині закон, що встановив термін охорони протягом життя ангора і додатково 50 років (нині — 75 років) після його смерті, тим самим при­вівши його у відповідність із законами практично всіх країн, де діє авторське пра­во. Однак Закон 1976 року (до приєднання СШАдо Бернської конвенції) зберігав вимоги реєстрації та депонування, джерелом походження яких був Статут Анни 1709 року.

Суть концептуальних відмінностей між системами загального і цивільного пра­ва полягає в тому, що країни загального права розглядають авторське право фактично як форму власності, яка може бути створена автором — фізичною або юридичною особою, і яка може використовуватися так само, як і будь-яка інша форма власності, при цьому складові його правомочності спрямовані лише на ко­ристування майновим потенціалом цієї власності. У країнах цивільного права право аізтора також розглядається як таке, що має риси власності. Авторське пра­во так само, як і система загального права, прагне охороняти майновий зміст цієї власності. Однак, і в цьому полягає відмінність, с додаткове вимірювання прав ав­тора, тобто інтелектуальна або філософська концепція, яка проголошує, що твір аізтора є вираженням його особистості, яке внаслідок природної справедливості вимагає охорони тією ж мірою, що і майновий потенціал твору.

Міжнародний період охорони авторських прав розпочався з підписання Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів у 1886 році. По­дальші перегляди Бернської конвенції вдосконалювали міжнародну систему охо­рони авторського права, враховуючи досягнення технологічного прогресу, що стосувався авторських і суміжних прав.

1. Поняття авторськош прааа   

Авторське право, як частина цивільного законодавства, регулює відносини, по­в'язані з використанням творів літератури, науки і мистецтва. У цих відносинах бе­руть участь, з одного боку, автори творів, їх спадкоємці, правонаступники та інші володільці авторського права, з другого — організації, заінтересовані у використан­ні творів: видавництва, редакції періодичних видань, кіностудЇЇ, телестудії, радіо­станції, театри, концертні організації, фірми звукозапису тощо. Відповідно законо­давство забезпечує охорону прав не тільки авторів творів, а й творців об'єктів суміж­них прав (виконавців, виробників фонограм, радіомовних і телевізійних компаній), що сприяють розповсюдженню цих творів. Охорона прав творців об'єктів суміжних прав або професій, суміжних з творчими професіями, становить особливий інтерес для країн, що розвиваються, оскільки дає змогу захистити в законодавчому поряд­ку фольклорні твори шляхом охорони прав саме цих суміжних професій.

Існують відмінності між майновими правами автора і його особистими немай-новими правами, які в сукупності і утворюють авторське право. Авторське право звичайно розуміється як виняткове право автора твору, що надається йому зако­ном, оголосити себе автором твору, відтворювати його, розповсюджувати або до­водити його до відома публіки якими-небудь способами і засобами, а також доз­воляти іншим особам використовувати твір певними способами.

Основним положенням авторського права є монопольне право автора на обна­родування твору — дію, завдяки якій твір уперше стає доступним для публіки. За жиггя автора ніхто, крім самого автора, не вправі вирішувати, чи буде випущено у світ його твір, а якщо буде, то коли і яким чином. Використання твору після об­народування підкоряється певним правилам, Автор, який володіє правами на свій твір, і твір (або його правовласник) користуються правовим захистом. Але ав­торське право на твір не пов'язано з правом власності на матеріальний об'єкт, в якому він виражений. Тому перехід права власності на матеріальний об'єкт або право володіння матеріальним об'єктом не тягне за собою перехід авторських прав на твір як благо нематеріальне.

Часто охорона авторських прав є гарантією інвестицій, що вкладаються в опуб­лікування твору, сприяє отриманню і цілеспрямованому розподілу прибутку між автором і особами, які сприяли використанню його твору,

У тих країнах, де існує таке законодавство, його практична цінність залежить від ефективності застосування. Однак прийняття того або іншого закону — цс ли-

ше перший крок. Р хом створення відп використання творі торів, так ідля клас

Не зовсім правил ристання твору, ще личина винагороди го твору, і навіть не чається в процесі в> ближче до торговел безпечує автору спр

Система охорони го процесу. А без с науковий і культури службу максимальні най ширшої популя] соціального і культу

Основне завданні суспільства. ЄдиниІ прав дозволяти і ти\ бами, отримуючи з пості на матеріальні рактер, право власн ри і мистецтва, зазн їх існування у часі, змогу встановити в ними інтересами зе користання їхніх тв створених творів.

Ще у XVIII ст. < визнання прав авт< писав, що авторам того, що вони кори користувачами доп ється зобов'язання кової кон'юнктури

В основному зав справа, кінематогрї

 ше перший крок. Результативне правозастосуванпя може бути забезпечено шля­хом створення відповідних організацій, які займаються збиранням винагород за використання творів і виплатою їх авторам, що в результаті с стимулом як для ав­торів, так і для власників суміжних прав (агентів, видавців тощо).

Не зовсім правильно порівнювати прибутки, які автор може отримати від вико­ристання твору, що охороняється авторським правом, із заробітною платою. Ве­личина винагороди автора визначається не часом, витраченим на створення цьо­го твору, і навіть не його якістю і цінністю. Вона залежить бід попиту, що визна­чається Із процесі використання твору. Таким чином, йдеться про винагороду, яка ближче до торговельного прибутку, ніж до заробітної плати, а законодавство за­безпечує автору справедливу оплату за використання його творів.

Система охорони авторських прав не може функціонувати у відриві від творчо­го процесу. А без охорони прав авторів суспільство не спроможне забезпечити науковий і культурний прогрес, тобто поставити досягнення науки І мистецтва на службу максимально широкому колу заінтересованих осіб. Зізідси необхідність як­найширшої популяризації питань авторського права в інтересах економічного, соціального і культурного прогресу.

 

 

2. Основні завдання (функції) авторського права

Основне завдання авторського права — це примноження культурної спадщини суспільства. Єдиним засобом досягнення цієї мети с падання автору виняткових прав дозволяти і тим самим контролювати використання своїх творів іншими осо­бами, отримуючи з цього матеріальну вигоду. Однак, на відміну від права влас­ності на матеріальні об'єкти, що має фактично необмежений або абсолютний ха­рактер, право власності на нематеріальні об'єкти, якими є твори науки, літерату­ри і мистецтва, зазнає певних обмежень, що стосуються обсягу правомочностей та їх існування у часі. Такий підхід до права власності на нематеріальні об'єкти дає змогу встановити в законодавчому порядку справедливий баланс між індивідуаль­ними інтересами авторів, зацікавлених у отриманні матеріальної вигоди у разі ви­користання їхніх творів, і суспільства загалом, зацікавленого у вільному доступі до створених творів.

Ще у XVIII ст. французький письменник Бомарше, який немало зробив для визнання прав авторів у законодавчому порядку, відповідаючи своїм критикам, писав, що авторам несправедливо дорікають у прагненні до наживи на додаток до того, що вони користуються славою і суспільним визнанням. Під час укладання з користувачами договорів на той або інший вид використання творів встановлю­ється зобов'язання виплати авторської винагороди, розмір якої залежить від рин­кової кон'юнктури і популярності автора, підвищуючи його договірну силу.

В основному завдяки творчості авторів створюється і розвивається видавнича справа, кінематограф, виробництво аудіовізуальної продукції, радіомовлення і телебачсння, чия діяльність ґрунтується передусім на використанні творів, що охо­роняються, з мстою доведення їх до споживача, з отриманням при цьому матері­альної вигоди.

Суспільне визнання достоїнств творів і матеріальна забезпеченість авторів як результат використання їх творів суспільством стимулюють тізорчий процес, да­ють можливість авторам повністю присвятити себе плідній роботі. Найважливі­шою умовою для успіху в цьому є ефективне застосування законодавства про охо­рону авторського права, розробленого з урахуванням соціальних і економічних реалій країни.

 

3Принципи авторського права

Авторське право поширюється на твори літератури, науки і мистецтва, які є ре­зультатом творчої діяльності, незалежно від призначення, способу і форми їх ви­раження, а також художніх достоїнств або наукової цінності, уявлення про які вкрай суб'єктивне.

Однак твір як результат творчої діяльності автора стає об'єктом авторського права лише за умови, що він виражений в якій-небудь об'єктивній формі, безпо­середньо пов'язаній з можливістю його відтворення. Думки і образи автора, що існують лише у формі творчого задуму, не можуть бути сприйняті іншими людь­ми і, отже, не існує і практичної потреби в їх правовій охороні. Твір повинен існу­вати в формі, яка відокремлена від особистості автора і набула самостійного бут­тя. При цьому для визнання твору об'єктом авторського права не вимагається за­вершеності роботи. Закон рівною мірою охороняє як закінчені, так і незавершені твори, зокрема ескізи, плани та їх проміжні результати, що використовуються ав­торами у процесі створення творів.

Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація, спеціальне оформлення твору або дотримання якої-небудь іншої формальності. Однак слід мати на увазі, шо на друкованих виданнях може проставлятися знак охорони авторського права, який складається з трьох елементів: латинської букви С в колі — ©; імені (найменування) володільця виключних авторських прав; року першого опублікування твору. Правовою охороною рівною мірою будуть користу­ватися як твори, на яких проставлено знак охорони, так і твори без такого знака. Основною метою забезпечення твору даним знаком є інформування третіх осіб про те, що цей твір охороняється. Таким чином, спрощується процес доведення провини порушника, якщо подібне порушення сталося. Аналогічне значення має також реєстрація прав автора на твір. Реєстрація здійснюється лише за бажанням правовласника, їй не надають ніякого правоутворювального значення, але факт реєстрації може відіграти корисну роль у разі розв'язання спору про авторство на твір або його незаконне використання.

В англійі ня копій),: може викої топлення гг ни, скульп' використої кладено фа кладу, праї тися лише примірник від автора.