Будемо називати системою об’єкт будь-якої природи (або сукупність взаємодіючих об’єктів будь-якої, в тому числі різної природи), який володіє виразною “системною” властивістю (властивостями), тобто властивістю системи при будь-якому способі членування або не виникалих з властивостей частин. Є багато визначень поняття системи, але коротко система — сукупність елементів, які знаходяться в певних відношеннях і зв’язках один з одним і утворюють єдність.

Системи за кількістю елементів можуть бути малими і великими, для характеристики яких користуються деякими первинними поняттями; їх можна поділяти на детерміновані, сто- хастичні, хаотичні, складні.

Виходячи з поняття системи, їх можна поділити на класи за принципом походження (рис. 3.1).

При цьому окремі елементи цієї структури визначаються на підставі загальноприйнятої класифікації галузей знання (на-

 

Рис. 3.1. Поділ систем за їх походженням

 

приклад, класи технічних систем (ТС) відповідають відомим галузям техніки — машинобудування, електротехніка, будівництво і т. ін.). Але такий підхід до класифікації не дає повного означення навіть до ТС, тому що в останній час існують різні гібридні системи (наприклад, біотехнічні, до яких належать людино-машинні складні системи).

Об’єктивний зміст системи пов’язаний з тим, що система володіє, як правило, функціональною або просторовою замкненістю. Можна провести деяку межу, по один бік якої знаходиться система, а по другий — зовнішнє середовище. Тому під системою можна розуміти сукупність взаємопов’язаних об’єктів, котру виділяють із зовнішнього світу за функціональною (галузь промисловості, система соціального забезпечення, автоматизована система управління технологічним процесом, кровоносна система, система планування народного господарства тощо) або просторовою (сонячна система, живий організм, промислове підприємство, кримінальний кодекс тощо) ознаками.

При створенні об’єктів промислової власності необхідно використовувати знання з теорії ТС.

Залежно від галузі застосування розрізняють:

•    загальну теорію ТС, яка справедлива для всіх систем (рис. 3.1);

•    спеціальні теорії, які конкретизують загальну теорію для окремих класів, типів та видів ТС.

Структура спеціальної теорії ТС може бути ієрархічною (наприклад, теорія верстатів, теорія металообробних верстатів, теорія токарних верстатів). Особливе місце займають теорії, які використовуються для декількох галузей техніки (наприклад, теорія машин, теорія механізмів, теорія деталей машин тощо).

При вивченні ТС за ступенем організації розрізняють три класи сукупності об’єктів:

1.    Неорганізовані або хаотичні (наприклад, заготовки, які лежать у завантажувальному бункерному пристрої навалом);

2.    Організовані з елементами, об’єднаними в стійку структуру, яка має нові властивості (наприклад, верстати з ЧПК);

3.    Самопристосовувані зі зміною зв’язків або структури під дією зовнішнього середовища (наприклад, адаптивні системи управління).

 

Система — це сукупність, яка створена (і упорядкована за певними правилами) зі скінченної множини елементів. При цьому між елементами системи існують певні зв’язки. Можливі також системи, які мають ізольовані елементи (або групи елементів), котрі не мають зв’язків з іншими елементами системи.

Елемент і система є відносними поняттями з точки зору системного підходу, основним принципом якого є концепція цілісного, неможливість зводити складне до простого, цілого до частини, наявність у цільному об’єкті таких властивостей і якостей, котрі не можуть бути присутні в його частинах.

Системний підхід вимагає розглядати систему як частину надсистеми, з елементами якої вона пов’язана, а окремі елементи системи можна, в свою чергу, розглядати як підсистеми.

Наприклад, для верстата-автомата, як ТС (рис. 3.2) автоматична лінія є надсистемою І порядку, автоматичний цех — над- система II порядку, а завод-автомат — надсистема III порядку.

 

Підсистемами І порядку для верстата-автомата будуть механізми головного руху, подачі, автоматичної зміни інструменту, тощо. Підсистемами II порядку, наприклад, для механізму головного руху є шпиндельний вузол, коробка швидкостей, електродвигун.

Розвиток знань пов’язаний з підвищенням складності принципових підходів до дослідження та його методів, котрі складають наступну ієрархічну послідовність наукового опису ТС.

1.    Параметричний — опис властивостей, ознак та відношень об’єкта на підставі емпіричних спостережень. Це найбільш проста форма і вихідний рівень дослідження об’єкта.

2.    Морфологічний — перехід до визначення поелементного складу, побудови об’єкта та взаємовідносин параметрів, які виявлені на попередньому рівні.

3.    Функціональний — перехід до визначення функціональної залежності між параметрами (функціонально-параметрич- ний опис), між елементами об’єкта (функціонально-морфологі- чний опис) або між параметрами і побудовою об’єкта.

4.    Фізичний (поведінка об’єкта) — виявлення цілісної картини “життя” об’єкта і механізмів, які забезпечують зміну напрямків та “режимів” роботи об’єкта (найбільш складна форма наукового дослідження).

Наприклад, параметричний опис металорізального верстата як ТС це: основні технічні характеристики (технологічні, розмірні, кінематичні, силові, динамічні) та показники (продуктивність, точність, жорсткість, потужність, габарити тощо). Морфологічний опис верстата включає: джерело енергії, двигуни, передавально-перетворюючі та виконавчі механізми, систему керування. Функціонально-параметричний опис встановлює, наприклад: залежність точності обробки від жорсткості пруж- ньої системи верстата і режимів різання. Прикладом функ- ціонально-морфологічного опису служить рівняння балансу кінематичного ланцюга. Опис поведінки верстата може бути виконаний за допомогою таких фундаментальних законів, як закон збереження енергії, кількості речовини, імпульсу сили тощо.

Можливий і інший підхід до ієрархії опису ТС як технічного об’єкта у вигляді пристрою, який створений людиною або автоматом, реально існуючий (що існував) і призначений для задоволення певної потреби. Загальна ієрархічна структура опису технічного об’єкта наведена на рис. 3.3, де ТФ — технічна функція; ФС — функціональна структура; ФПД — фізичний принцип дії; ТР — технічне вирішення.

 

Життя ТС можна уявити у вигляді еволюційної 8-подібної кривої (рис. 3.4), яка запозичена з біології, оскільки в цьому відношенні життя ТС можна порівняти з живим організмом. Крива показує, як змінюються в часі головні показники ТС, наприклад, потужність, робочий тиск, маса, продуктивність, швидкість, точність тощо.

На ділянці 1, яка називається “дитинством”, ТС розвивається повільно (початковий розвиток). Потім ТС швидко вдосконалюється, настає пора “зрілості” ТС (ділянка 2). На ділянці З темпи розвитку зменшуються, ТС вибирає свої можливості, наступає “стиглість”, а далі “старість” ТС. Далі система А може бути деградована (пунктирна крива 4' донизу) або на довгий час утримує досягнуті показники (ділянка 4), або замінюється принципово іншою системою Б.

“Дитинство” відповідає наводженню основних ідей та реалізації їх у працездатному зразку нової ТС. На цьому етапі з’являється багато винаходів високого рівня, але економічний ефект від їх використання незначний або має негативне значення. В міру удосконалення ТС завдяки винаходам низького рівня її показники швидко покращуються і вона широко застосовується. Цей період відповідає переходу від “дитинства” до “розвитку”. Кількість винаходів на цьому етапі різко зростає. Розвиваючись, ТС поступово вичерпує можливості покращання, але бажання продовжити “життя” народжує винаходи, рівень яких найбільш низький. Проте економічний ефект від застосування таких винаходів найбільший завдяки масовому використанню ТС. Деградація ТС або зменшення основних показників викликає зміну середовища надсистеми, в котрій функціонує система. Таким чином, технічний рівень виробів і ТС з часом підвищується завдяки впровадженню винаходів. Технічний рівень — це сукупність технічЬих властивостей-парамет- рів, які визначають сукупну цінність виробу.

Цікаво зіставити графік кривих розвитку ТС (рис. 3.4) з графіками, які характеризуються суто винахідницькими показниками (рис. 3.5). На рис. 3.5, а зображена вже відома (рис. 3.4) в-подібна “життєва крива” ТС. На рис. 3.5, б показана типова крива зміни кількості винаходів, які відносяться до даної ТС (А). Перший пік відповідає т. ?: кількість винаходів збільшується в період переходу до масового застосування системи. Другий пік на рис. 3.5, б обумовлений прагненням продовжити життя ТС. На рис. 3.5, в показана зміна рівня винаходів. Пер-ші винаходи, які створюють основу ТС, завжди високого рівня. Поступово цей рівень знижується. Пік на рис. 3.5, в відповідає винаходам, які забезпечують системі можливість масового використання. За цим піком спад: рівень винаходів неухильно знижується, наближаючись до нуля. А тим часом з’являються нові винаходи високого рівня, які належать до нової ТС (Б). Нарешті, на рис. 3.5, г показана зміна середньої ефективності (практичної віддачі, економії, “користі”) від одного винаходу в різні періоди розвитку ТС. Перші винаходи, незважаючи на їх дуже високий рівень, не дають прибутків: ТС існує на папері або в одиничних зразках, у ній багато дрібних недоліків та недоробок. Прибуток починає з’являтись після переходу до масового використання. В цей період навіть невелике вдосконалення приносить велику “економію” і відповідно велику винагороду авторам.

Кожен проектувальник, інженер, підприємець повинні розуміти особливості “життєвих кривих” ТС, щоб відповідати на запитання: “Треба вдосконалювати стару ТС чи ні, або краще створити принципово нову ТС?”. Для цього треба зібрати відомості про хід розвитку даної ТС іпобудувати графік зміни одного з показників системи (швидкість, продуктивність, робочий тиск, потужність, точність тощо), що дасть можливість науково прогнозувати тенденції розвитку або створення нової ТС.

З розвитком техніки підвищується технічний рівень машин, змінюються виконувані ними функції та удосконалюється принцип їх конструювання. З точки зору морального зношування машина, як ТС, має певні “цикли життя” у сферах перевиробництва та експлуатації (рис. 3.6), що впливає на її рентабельність (досягнутий прибуток) 3 появою нової конкурентоспроможної машини збут (крива 1, рис. 3.6, а) швидко зростає, досягає максимуму і в міру насичення споживчого ринку починає скорочуватись. Аналогічно змінюється прибуток (крива 2, рис. 3.6, б) підприємства-виробника. Максимум кривих збуту і прибутку, як правило, не збігаються за часом внаслідок інерції виробництва.

У сфері експлуатації (рис. 3.6, б) типовий “цикл життя” машини визначається різницею між прибутком (крива 2), який створюється у споживача, і експлуатаційними витратами (крива 1). Як видно з графіка (рис. 3.6, б), з часом ця різниця втрачається (знижується) і з критичного моменту Ткр експлуатація машини стає збитковою завдяки фізичному спрацюванню.

Г. С. Альтшулер [1,2] пропонує описувати розвиток ТС законами, “статики” (початок життя), “кінематики” (розвиток) і “динаміки” (головні нинішні тенденції розвитку).

Закони статики: 1) повнота частин — наявність і мінімальна працездатність основних частин ТС; 2)” енергетична провідність” — наскрізний прохід енергії всіма частинами ТС; 3) походження “ритміки” частин — частоти коливань, періодичності роботи усіх частин.

Закони кінематики: 1) підвищення ступеня ідеальності — витрати на виготовлення та функціонування ТС прямують до нуля, хоча працездатність її не зменшується; 2) нерівномірність розвитку частин (чим складніша ТС, тим нерівномірніший її розвиток; 3) перехід у надсистему — вичерпавши можливості розвитку, система включається в надсистему як одна з частин.

Закони динаміки: 1) перехід з макрорівня на мікрорівень; 2) підвищення ступеня вепольності (від російського слова ве- поль — “вещество” + “поле”, а українською мовою реполь — “речовина” 4- “поле”) — зростання кількості елементів і зв’язків між ними.

Головна рушійна сила розвитку ТС — суперечності між зростаючими потребами суспільства і можливостями теперішніх ТС. Діалектика розвитку ТС полягає в тому, що в новому об’єкті поєднуються нові та відомі технічні рішення. Так, на початку розвитку металорізальні верстати мали рухи від загального приводу — локомобіля за допомогою трансмісійних валів (складність управління, низька продуктивність, висока небезпека). Потім з’явились верстати з індивідуальним приводом від електродвигуна через зубчасті передачі. Тенденція розвитку сучасних верстатів — постачання кожного вузла власним приводом у вигляді, наприклад, крокового електродвигуна, високо- моментного двигуна тощо.

Нерівномірність розвитку частин верстата як ТС виявляється, зокрема, у виникненні регульованих електродвигунів різних типів і збереженні звичайних зубчастих передач, у швидкому прогресі систем управління та повільному розвитку власне приводів.

Подальший розвиток ТС вимагав подолання суперечностей між високою продуктивністю процесу різання і великими витратами часу холостих рухів та допоміжних операцій. Приводи не забезпечували необхідну точність позиціювання універсальних верстатів під час роботи в автоматичному режимі. При цьому в системах управління для досягнення високої точності використовувались дискретні сигнали, а у приводах аналогові сигнали не дозволяли одержати достатню точність. Ці суперечності привели до появи нового класу високоточних приводів, які керуються від пристроїв ЧПК (числового програмного керування). Прикладом може бути привід, який включає кроковий електродвигун, гідравлічний підсилювач, гидродвигун та без- люфтову кулькову гвинтову пару. Такий привід добре пристосований до дискретних систем керування і має принципово більш високу точність.

Створення нових ТС пов’язане з поняттями “система перетворень”, “технічний процес”, “технологія”.

Модель технічного процесу будується на відношеннях у системі перетворень і повинна відповідати на такі запитання: “чим?”, “хто?”, “коли?” і “де?” виконують технічний процес.

Обробка речовини, енергії або сигналів передбачає виконання за допомогою технічних об’єктів, деякої чітко певної послідовності операцій. У зв’язку з цим технологією будемо називати спосіб, метод або програму перетворення речовини, енергії або інформаційних сигналів із заданого початкового стану у заданий кінцевий стан за допомогою певних технічних об’єктів.

Застосування моделі технічного процесу доцільне тільки в тих випадках, коли в перетвореннях можуть брати участь люди, а ТС, яка використовується, має характер “машини”, тобто дозволяє досягнути потрібного результату без участі інших ТС. На рис. 3.7 подано приклад графічного зображення технічних процесів функціонування на прикладі заміни шари- копідшипника.

Різноманітність технічних процесів і технологій така ж велика, як і різноманітність технічних об’єктів, і завдяки інженерному творенню продовжує швидко підвищуватись. Наприклад, існують різні технології виготовлення болтів і гайок, переробка руди тощо.

 

Останнього часу великого значення набули так звані інформаційні технології, де додатковим інструментом перетворень є моделювання, наприклад, за допомогою математичних моделей.

3.2.    Методологічна основа і соціальні аспекти

науково-технічної творчості

Творчість не слід трактувати як результат особливого дару і виключності людини, осяяння зверху, ірраціональної інтуїції, екстрасенсорного сприйняття, багатого, розвиненого уявлення або логічного мислення.

Методологічну основу творчості складають два рівні: 1) діалектичний підхід на основі найбільш загальних законів природи, суспільства і мислення; 2) системний підхід, як єдиний напрямок у розвитку сучасного наукового пізнання.

Творчість як процесе створення нового виражає результат взірцевої, перетворюючої праці людини, яка невід’ємно пов’я- зана з їх пізнавальною діяльністю і є відображенням об’єктивного світу в свідомості людини. В цьому зв’язку творчість слід розглядати, як процес складних об’єктивно-суб’єктивних відносин між творцями і об’єктами творчості, як єдність пізнання і перетворення.

Слід чітко визначити деякі поняття, які стосуються творчої діяльності людини: методологія, метод, методика, прийом.

Методологія — вчення про науковий метод взагалі і про методи окремих наук (методологія історії, методологія конструювання, методологія літератури...). Методологія творчості дедалі більше перетворюється в самостійну наукову дисципліну, як теорію» в якій можна виділити чотири рівні: 1) філософський;

2)    загальнонауковий; 3) конкретно науковий; 4) методика і техніка наукового дослідження.

Метод — спосіб пізнання, дослідження явищ природи і суспільного житття (діалектичний, експерементальний, порівняль- ний...)» прийом, система прийомів у якійсь діяльності (передові методи виробництва, метод навчання, метод дослідження...).

Методика — сукупність прийомів практичного виконання чогось (методика експеременту, методика наукового дослідження.»), вчення про методи викладання тієї чи іншої науки.

Прийом — спосіб досягнення, здійснення чогось (прийом інверсії, прийом аналогій...).

В Україні правову охорону мають такі результати технічної творчості, як винаходи, корисні моделі, раціоналізаторські пропозиції і промислові зразки. До цього переліку охоронних об ’єктів не входять відкриття і знаки для товарів та послуг, оскільки перші є, як правило, результатом наукової творчості, & Другі — ближчі до художньої. Головна різниця між об’єктами технічної творчості — в рівні новизни і суспільної користі. Іншими словами, вони відрізняються мірою творчого потенціалу і прогресивності.

Єдність і спільність соціологічних вимог полягає передусім У тому, що реалізація будь-якої з них дозволяє підвищити ефективність технічних засобів і людської праці. При цьому оцінка тієї чи іншої вимоги визначається не абсолютною перевагою або удосконаленням, а її значенням для певних функцій, пов’язаних із призначенням об’єкта техніки. Слід сказати про відносну перевагу з урахуванням специфічної природи об’єкта, умов його функціонування, експлуатації або споживання.

Весь комплекс вимог практично не може бути в одних випадках, задовільним у силу відсутності в цьому потреби (наприклад, при створенні штучного супутника Землі необхідно передусім керуватися технічними, економічними і екологічними вимогами і можна зневажати вимогами фізіологічної, психологічної та естетичної функціональності), в інших випадках — зважаючи на те, що існуючий (досягнутий) технічний рівень або економічна доцільність не дозволяють реалізувати повною мірою ту чи іншу вимогу (наприклад, виключити вихід в атмосферу шкідливих газів при роботі двигунів внутрішнього згоряння).

Необхідно пам’ятати, що соціологічні вимоги змінюються і розвиваються разом із розвитком суспільства і суспільного виробництва.

Таким чином, для творчості завжди треба мати соціальне замовлення. Англійські професори М. Тринг і Е. Лейтуейт навели кілька проблем сучасності, серед яких:

1)    перевезення пасажирів в години пік у містах;

2)    економічний автомобільний двигун, який не забруднює навколишнє середовище;

3)    проблема економічних, екологічних, швидкісних і безпечних дирижаблів замість літаків;

4)    інші транспортні проблеми;

5)    пристрої для майстерень (широкоуніверсальні лещата, “третя рука” — затискний пристрій для використання в будь-якому становищі і під будь-яким кутом);

6)    винаходи для потреб сільського господарства (трактори — всюдиходи, зрошування пустель і засушливих районів);

7)    отримання дешевої енергії вітру, сонця, моря з мінімальними витратами;

8)    пристрої для поліпшення життя інвалідів;

9)    очищення від забруднень навколишнього середовища;

10)    боротьба з пожежами і рятування людей під час пожеж і землетрусів;

11)    створення оригінальних технологічних машин (ткацького верстата без механічного човника, бурильних морсь-

ких установок з дистанційним управлінням з берега, машин для автоматичної футерівки дугових пічок);

12)    штучні органи людини;

13)    літаки і парашути з 100 % безпечністю.

3.3,    Рівні творчої діяльності і винахідницьких завдань

Творчість характеризується як самостійна діяльність людини (суб’єкта) з постановкою або вибором завданя, пошуком умов і способу його вирішення і створення соціально нового результату.

Творчість у різних сферах діяльності людини залежно від поставленого завдання можна уявити в певному просторі трьох координат (ЗБ): за суб’єктом (X), об’єктом (У), адресатом {7а) (рис. 3.8).

 

Результатом творчої діяльності може бути суб’єктивно і об’єктивно нове.

Суб’єктивно нове характеризує такий результат творчої діяльності людини, котрий є новим тільки для нього самого, а об’єктивно вже відомий. Така ситуація виникає, коли людина, приступаючи до розв’язання завдання, наприклад, технічної, не володіє інформацією (знаннями) про те, чи вирішувалося це завданя до неї і які рішення вже відомі.

Об’єктивно нове є одночасно і суб’єктивно новим і характеризує ту соціальну новизну результату творчого процесу, котра відповідає суспільним (громадським) потребам. Прикладом об’єктивно нових творчих результатів є винаходи. Винахідницька діяльність — це вищий ступінь технічної творчості, для якої можна виокремити такі основні риси:

•    технічна творчість — це праця з матеріалізації наукових знань. Якщо продукт наукової творчості — ідея, думка має ідеальну форму, то продукт технічної творчості — матеріальний об’єкт або засіб для перетворення матеріального об’єкта;

•    технічна творчість — специфічна форма інтелектуальної діяльності, яка направлена на примноження розуміння про об’єктивний світ, тобто вона має гносеологічний характер;

•    результати творчої діяльності утворюють технічне довкілля суспільства, котре служить матеріальною основою життєдіяльності людей, в процесі якої в найбільш повній мірі проявляється активність і початкові творчі здібності людини;

•    у технічній творчості здійснюється суб’єктивна і об’єктивна ролі в діяльності людини.

Різним об’єктам творчості відповідають свої результати (табл. 3.4).

Говорячи про технічну творчість, ми маємо на увазі процес, який характеризується деякою сукупністю понять і визначень. Розглянемо основні з них.

Технічна потреба — це запит індивідуума або суспільства в цілому на такі технічні засоби, які були б спроможними задовольнити інтерес суспільства на даному етапі його розвитку. Треба розрізняти дві форми відображення технічних потреб:Таблиця 3.4

Результати творчості

Творчість за об’єктом

Результат творчості

Наукова

Відкриття, методології, методи, принципи, витвори наукп та ін.

Технічна

Винаходи, корисні моделі, “ноу-хау”, раціоналізаторські пропозиції, методики, стандарти, ТУ, ремесла та ін.

Художня

%

Витвори літератури і мистецтва, промислові зразки, товарні (фірмові) знаки, фольклор та ін.

Соціальна

Економічні і соціальні реформи, конституція, закони, підзаконні акти, декрети та ін.

Ідеологічна

Засоби масової інформації, устави, інструкції, накази та ін.

Педагогічна

Довідники, підручники, навчальні посібники, методичні розробки, методика викладання, правила та ін.

   ...

 

1.    Індивідуальне усвідомлення технічної потреби в процесі творчої діяльності творців нової техніки, котре є випереджувальним відображенням технічної потреби, яка ще не стала предметом суспільної свідомості.

2.    Відображення технічної потреби в суспільній свідомості, так зване “соціальне замовлення”; ця форма відображає різні суперечності між існуючим рівнем техніки і новими соціально- економічними потребами суспільства в підвищенні обсягу виробництва, нових видів продукції і т. ін.

Реалізація технічної потреби можлива лише за умови технічної можливості, як комплексу матеріальних, технічних та інших факторів, які задовольняють суспільні потреби.

Суперечності, які виникають між суспільними потребами і технічними можливостями породжують проблемну ситуацію, тобто технічну проблему.

При невідповідності технічних можливостей (засобів) технічній потребі виникає технічна суперечність, яка є обов’язковою умовою розвитку техніки, її удосконалення.

Усю різноманітність технічних суперечностей можна уявити у вигляді таких груп:

•    суперечності між предметами праці і технічними засобами;

•    суперечності між технікою і людиною в процесі праці;

•    внутрішні суперечності в технічній системі.

Технічне завдання — це сформульовані умови усунення технічної суперечності для досягнення поставленої мети.

Технічна ідея — це принцип усунення технічної суперечності, вираженої в ідеальній формі. Одні технічні ідеї виникають під час розв’язання технічного завдання, інші — до її розв’язання.

Тому технічне рішення — це система засобів, які реалізують технічну ідею, що спрямована на усунення технічних суперечностей і задоволення технічних потреб.

Винахідницькі завдання умовно поділяються на 5 рівнів (табл. 3.5), а творчий процес їхнього вирішення на 6 стадій:

1.    Вибір завдання.

2.    Вибір пошукової концепції.

3.    Збір інформації.

4.    Пошук ідеї рішення.

5.    Розвиток ідеї у конструкцію (або технологію).

6.    Впровадження.

Об’єкт (О) — завдання (проблема); пошукова концепція (спосіб); інформація; ідея (принцип); варіант зміни конструкції (алгоритму).

А. с. СРСР № 157356. З метою економії металу ковпак виконаний із пластмаси з ребрами жорсткості.

А. с. НРБ № 39672. Для підвищення надійності затиску запропоновані двосторонні клини (затискні елементи) замість односторонніх.

А. с. СРСР № 154459. З метою попередження зносу гвинтової пари гвинт — гайка шляхом усунення тертя, гвинт і гайка розміщені з зазором, що зберігається під час роботи, а в їх різьби вкладені обмотки для створення електромагнітного поля, що забезпечує поступовий рух гайки стосовно гвинта. Гвинтова пара залишилась, але помітно змінилася у порівнянні з прототипом.