Автором, по суті видавничого договору, повинна бути надана видавцеві ліцен­зія, що включає в себе всі права, необхідні для оптимальної реалізації плановано­го видання. Щоб становити собою цінність для видавця, ліцензія повинна давати йому можливість захищати свою видавничу діяльність від третіх осіб. У галузі ав­торського права ліцензія звичайно розуміється як дозвіл, що надається автором або іншим володільцем авторського права (ліцензіаром) особі, яка використовує твір (видавцеві або іншому ліцензіату), використати його у формі і на умовах, уз­годжених між ними. Звичайно видавець отримує виняткову ліцензію (що надає йому виняткове право) на твір і видання відповідного твору — або на здійснення відтворення і видання його перекладу — Із стандартному комерційному тиражі, що містить обгрунтовану кількість примірників. Ліцензія може бути надана як на єди­не, такі на перше і наступні видання. Обсяг єдиного або першого видання, як пра­вило, визначається в договорі — зазначається кількість примірників у тиражі або визначається мінімальна і (або) максимальна кількість примірників (тираж). Під час узгодження обсягу єдиного або першого видання звичайно береться до уваги необхідність задовольнити очікуваний купівельний попит за вартістю, яка дас змогу здійснювати продаж за звичайними для даного книжкового ринку ціпами за примірник, порівняно з подібними публікаціями. При видачі ліцензії на публіка­цію твору у формі перекладу зазначається мова (або мови) видання.

З метою сприяння розповсюдженню опублікованого твору і з урахуванням можливості подальшого використання видання відповідно до договору ліцензія повинна містити деякі «допоміжні права», які слугують меті відтворення або дове­дення до споживача твору (чи його перекладу) в певній формі, що відрізняється від стандартного комерційного видання. Такі допоміжні права можуть, напри­клад, включати: право на попередню ми подальшу публікацію в пресі одного або декількох уривків з твору, право на серію, тобто право публікувати всі твори або його частини в одному або декількох послідовних номерах періодичного видання до чи після виходу твору в стандартному комерційному виданні; право на виконання уривків з твору по радіо або телебаченню, право на включення твору або його частини в антологію, право на перевидання в зміненому форматі.

Видашді часто вимагають від ліцензіара надання їм, у рамках допоміжних прав, права на ліцензування відтворення опублікованого твору в мікрофільмах або ін­ших репрографічних відтвореннях для цілей, що виходять за межі добросовісного використання, допустимого законом. Видавець може запитати ліцензію на розмі­щення твору на магнітні або магнітооптичні носії з відкритим доступом або від­творення у формі звукозапису. Іноді запитується також право на ліцеїІзіювання відтворення у формі фільмів. Такі форми відтворення за допомогою сучасних тех­нологій часто згадуються в сучасних видавничих договорах як «механічне відтво­рення» твору, а відповідні права — як «права на механічне відтворення». Цей тер­мін не треба плутати з поняттям «права на механічне відтворення музики», яке означає прано па відтворення музичного твору у формі звукозапису.

Під час складання договору звичайно обумовлюються умови не надавати видав­цеві право використовувати твір яким-небудь чином, включаючи адаптацію, напри­клад, створення за ним сценарію для п'єси або кінофільму, для радіо- або телевізій­ної вистави, чи право па переклад. Використання подібних прав виходить за рамки сприяння або прямого використання видавцем його власної публікації твору. На­дання «прав на дайджест» (прав на публікацію скорочених або укорочених форм твору), або так званих «прав на комікси», часто с предметом дозволів в кожному ок­ремому випадку, враховуючи заінтересованість автора в цілісності його твору.

До договору можуть бути включені спеціальні положення відносно цілісності твору, шо видається. Наприклад, може бути зазначено, що «видавець повинен від-Іворити твір без яких-небудь змін, скорочень або додатків». Це може виявитися корисним, особливо в країнах, де у законодавстві відсутні відповідні положення про «немайнові права».

У договорі на видання перекладу, як правило, зазначається, що «видавець по­винен використати точний і достовірний переклад, виконаний за його рахунок. Заголовок в перекладі підлягає письмовому схваленню ліцснзіара авторських прав. На вимогу останнього остаточний текст перекладу також повинен надавати­ся йому для схвалення».

Може також бути обумовлено, що «видавець забезпечує на кожному примірни­ку чітке зазначення назви твору і прізвища автора». Залежно від обставин може бу­ти додано, що «видавець зобов'язується друкувати прізвище першого видавця (а саме...), а також рік першого видання (роки видань) твору на зворотному боці титульного аркуша».

З урахуванням певних формальностей, що існують у багатьох країнах, як умова повного використання авторських прав натвори, що видаються, у видавничих до­говорах звичайно зазначається, що на титульному аркуші повинен проставлятися відповідний символ авторського права. Цей символ складається з позначення ©, року першої публікації твору та імені володільця авторських прав на твір.

Відносно розповсюдження опублікованих примірників часто зазначається, що «видавець забезпечує ефективне просування твору за свій власний рахунок». У разі, коли ліцензія не обмежується тільки одним випуском, часто додають, що «він повинен стежити за тим, щоб книги були постійно в продажу, а нові випуски дру­кувалися своєчасно, щоб задовольняти існуючий попит».

Постановочний договір укладається, коли основним способом використання твору є його публічне виконання. Предметом цього договору можуть бути драма­тичні твори, музика або лібретто опери, балету, оперети, музичної комедії, музи­ка до драматичного спектаклю тощо, що використовуються театрально-видовищ­ними організаціями (театрами, філармоніями, цирками, концертними організа­ціями тощо) для постановки на сцені. Предметом поставочного доювору може бути будь-який твір — як обнародуваний, так і необнародуваний.

Сценарний договір регламентує відносини, пов'язані з використанням літератур­ного твору, за яким знімається кінофільм, телефільм, здійснюється радіо- або те­лепередача, проводиться масово-видовищний захід тощо. Сценарним договором передбачається використання твору в зміненій формі.

Договір художнього замовлення визначає відносини, пов'язані зі створенням твору образотворчого мистецтва з метою його публічного показу. Предметом до­говору є різноманітні твори образотворчого мистецтва, які створюються автором на замовлення організацій та приватних осіб і стають власністю останніх. Воло­дільці придбаних творів вправі розпоряджатися ними на свій розсуд, дотриму­ючись законодавства про авторське право.

Договір на використання в промисловості творів декоративно-прикладного мис­тецтва призначений для урегулювання питань, що виникають у зв'язку з тиражу­ванням в промисловості оригінальних творів декоративно-прикладного мистецт­ва. Договір укладається тільки з позаштатними художниками підприємств. Авто­ри отримують винагороду як за створення твору, прийнятого до використання, так і за подальше його тиражування залежно від обсягу використання.

Авторський договір на створення і використання комп 'ютерних програм. Специ­фічними умовами договорів даного типу є: можливість перевідступлення авторсь­кого договору; визначення типів персональних комп'ютерів, для яких може бути використана комп'ютерна програма, їх кількість і місцезнаходження; права сторін на подальші модифікації і удосконалення; кількість виготовлених копій; забезпе­чення доступу до вихідного коду; порядок використання твору третіми особами; терміни і порядок навчання користувача; інші (особливі) умови, які сторони виз­нають за необхідне передбачити в авторському договорі. Авторський договір на створення і використання комп'ютерних програм може включати такі документи: текст договору; технічне завдання; технічні умови; календарний план або програ­му робіт; специфікації; опис використовуваного обладнання; угоду між авторами про розподіл винагороди.

ГЛАВА 1

Історія і еволюція суміжних прав

Для того, щоб донести свій твір до широкої аудиторії, автору часто потрібне сприяння посередників (музикантів, продюсерів, видавців), які, використовуючи свої професійні якості, можуть представити твір у формі, найбільш цікавій і до­ступній для публіки,

У національному законодавстві у галузі авторського права для урегулювання від­носин між авторами і посередниками було розроблено і включено положення про суміжні права (права виконавців, виробників фонограм, організацій мовлення). Важливу роль у цьому процесі зіграли розвиток і впровадження нових технологій.

На початку століття, наприклад, демонстрація сценічного втілення образів ак-•Іорами припинялася в момент закінчення п'єси, а глядачами могли бути тільки особи, присутні на цьому спектаклі. Винахід різних форм запису, фіксації та пере­дачі звукової і відеоінформащї, розвиток радіо, кіно, телебачення зробило можли­вим не тільки записувати і відтворювати, але і репродукувати записи у величезних кількостях. Твори літератури і мистецтва, обмежені в часі виконання музичних творів безпосередньо перед публікою, стали доступні практично необмеженій аудиторії. Але це викликало і певні негативні наслідки.

Можливість швидкого розповсюдження фонограм і зображень, записаних на ауліо-, відсонлівках, компакт-дисках, І доступність сучасних пристроїв запису по­родили індустрію «піратського» виготовлення записів, що стало серйозною проб­лемою в усьому світі. Першими це відчули актори-виконавці.

У разі використання фонограм користувачам вже не потрібно щоразу укладати угоди з виконавцями. Крім того, якщо виконавцеві платити тільки один раз за за­пис фонограми, а потім використовувати її в інтересах третьої сторони, то це не тільки позбавляс виконавців будь-яких прибутків від повторного виготовлення за­пису, але й приводить до необхідності конкурувати зі своїми ж записами. До того ж використання аудіо- і Ізідеозаписів стало складовою частиною щоденних теле- і радіопрограм. Як наслідок, виробники фонограм порушили питання про законо­давчий захист своїх прав, що включає охорону від несанкціонованого копіювання фонограм, а також компенсацію за використання фонограм для передачі по радіо або за доведення фонограм до публіки іншим способом. А радіомовні І телевізійні організації — про охорону своїх програм від незаконного їх використання іншими подібними організаціями.

Розвиваючись паралельно з авторським правом, суміжні права набули істотної особливості — похідність і залежність від прав творців творів. Охорона суміжних прав, що надаються різним категоріям посередників, здійснюється без шкоди охо­роні творів авторським правом. Суб'єкти суміжних прав мають, як і автори, винят­кові права на використання своїх об'єктів у будь-якій формі. Для виникнення і здійснення суміжних прав не потрібне дотримання якої-нс-будь формальності. Права виробника фонограми і виконавця породжус сам факт створення відповідного звукозапису. Разом з тим, володілець суміжних прав для сповіщення третіх осіб про свої права і запобігання їх порушенню має праізо ви­користати знак охорони суміжних прав, який розміщується на кожному примір­нику фонограми і (або) на кожному вміщуючому її футлярі. Як такий знак прий­нято передбачений Римською конвенцією знак охорони, що складається з трьох елементів: латинської букви Р у колі — ©; імені (найменування) володільця ви­няткових суміжних прав; року першого опублікування фонограми. Відсутність знака охорони не позбавляє володільця суміжного права можливості його захис­ту, однак у ряді випадків ускладнює процес доведення у разі його порушення.