ГЛАВА 1

Закон України «Про авторське прано і суміжні права»

В Україні створюється національна система охорони авторського права і суміж­них прав. Створюється не на порожньому місці. Історія захисту прав авторів на те­риторії України нараховує понад сто років. Пов'язана вона з активною суспіль­ною, добродійною діяльністю видатних діячів національної культури, передусім літератури, музичного мистецтва, театру.

У період існування колишнього Союзу РСР авторсько-правові організації України існували при творчих спілках: письменників, композиторів, художників і являли собою закриті «цехові структури». Після приєднання колишнього СРСР у 1973 році до Всесвітньої конвенції про авторське право згадані організації були ре­формовані. В Україні було створено Українське республіканське відділення Все­союзного агентства з авторських прав. Ця авторсько-правова організація здійсню­вала па території України як захист прав авторів, так і збір, розподіл і виплату ав­торської винагороди. Проіснувала вона до кінця 80-х років.

З утворенням України як самостійної держави і орієнтацією її на розвиток рин­кових відносин став відчуватися недостатній рівень охорони в Україні прав ав­торів і відсутність охорони прав виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення. Виникла потреба у зміні чинного законодавства у сфері авторського права і приведення його у відповідність з міжнародним рівнем.

' Забезпечення дотримання авторського права і суміжних прав правовласни-кїв України і правовласників зарубіжних країн покладено на Державне агент­ство України з авторських І суміжних прав, створене відповідно до Указу Пре­зидента України від 6 березня 1992 року № 75 «Про невідкладні заходи щодо соціального захисту діячів літератури і мистецтва в умовах переходу до ринко­вих відносин».

Головним завданням Агентства є вдосконалення законодавства у сфері ав­торського права і суміжних прав, сприяння міжнародному науковому і культурно­му обміну, надання підтримки авторам, іншим правовласникам в управлінні їх майновими правами.

Насамперед необхідно було захистити права і законні інтереси широкого кола фахівців, які створюють об'єкти інтелектуальної власності — твори науки, літера­тури і мистецтва.

Чинне на той час в Україні законодавство, що регулювало охорону прав авторів, прийняте ще понад тридцять років тому Цивільним кодексом України (розділ IV «Авторське право»), а також окремими нормативними документами, хоч І відпо­відало в основному вимогам Всесвітньої конвенції про авторське право в редакції 1952 року, але мало істотні недоліки, зокрема недемократичні обмеження віднос­но публікації творів, авторської винагороди, термінів охорони, не відповідало сумасним міжнародним вимогам і, зрозуміло, не забезпечувало належного захисту прав авторів.

Необхідність докорінного перегляду законодавства про авторське право і су­міжні права диктувалася і економічними процесами, що відбуваються Із Україні, закріпленням ринкових відносин, розвитком техніки, впровадженням нових тех­нологій.

Ураховуючи повий виток розвитку міжнародних відносин, в який Україна всту­пала як незалежна держава, прийняття закону про авторське право і суміжні пра­ва було однією з незаперечних умов входження рівноправним партнером в світо­ву спільноту, в якій гідна оцінка і гарантована державою охорона результатів твор­чої прані є ознакою цивілізованості, солідності, надійності.

Прийнятий Верховною Радою України 23 грудня 1993 року і введений в дію з дня опублікування — 23 лютого 1994 року — Закон України «Про авторське право і су­міжні права» є узагальнюючим документом. Він побудований на сучасних міжна­родних нормах використання творів науки, літератури і мистецтва. Закон враховує сучасні тенденції в правовому регулюванні використання як традиційних, гак і но­вих видів інтелектуальної власності — наприклад, чих же комп'ютерних програм. Знято невиправдані обмеження прав авторів. До мінімуму зведені випадки бездо-говірного використання творів. Уперше передбачена охорона суміжних прав. Йдеться про охорону прав не самих авторів, а тих, хто доносить створене авторами до публіки: виконавців, виробників фонограм, організацій телерадіомовлення.

Якщо говорити про принципову новизну Закону, то вона зводиться до наведе­ного нижче.

По-перше, передбачається охорона прав авторів, а не тільки їх творів.

По-друге, значно розширюються права авторів: скорочується кількість випад­ків використання творів без згоди авторів; утверджується договірна свобода учас­ників авторсько-правових відносин, знято обмеження і невиправдану регламен­тацію умов авторських договорів; продовжено термін охорони авторського праіза.

По-третє, Закон приводить законодавство про авторське право у відповідність із світовим розвитком сучасної техніки і технології. Передбачено використання Іворів за допомогою таких нових засобів, як кабельне і супутпикове телебачення, лазерна технологія, цифровий запис. Нормами авторського права охороняються комп'ю­терні програми, аудіовізуальні твори, бази даних та інші сучасні види творів.

По-четверте, Законом передбачена така нова правова форма здійснення авторсь­кого права і суміжних прав, як колективне управління майновими правами через відповідні некомерційні організації, оскільки автор далеко не завжди може само­стійно проконтролювати процес використання творів і об'єктів суміжних прав.

По-п'яте, Закон істотно збагачує захист авторського права і суміжних прав. Пе­редбачено такі нові способи захисту, як конфіскація незаконно виготовлених при- рактерною його рисою є також ринкова спрямованість. Закон значно розширює можливості учасників авторських і суміжних прав щодо вільного володіння права­ми, які їм належать. Майнові права авторів практично стають товаром, який може вільно відчужуватися і передаватися на основі цивільно-правових відносин. Одно­часно скасовуються гарантії та обмеження, що існували раніше. Такий підхід здається дуже жорстким, але Ізіп властивий ринковим відносинам, які впроваджу­ються у зазначену сферу.

З прийняттям Закону «Про авторське право і суміжні права» в Україні створе­но основи правової бази для цивілізованого регулювання відносин, пов'язаних із створенням і використанням творів науки, літератури і мистецтва, а також із су­міжними правами.

Відповідно до етапі 14 Закону України «Про авторське право і суміжні права» Кабінет Міністрів України ухвалив постанову від 18 листопада 1994 року № 784 «Про мінімальні ставки авторської винагороди :за використання творів літератури І мистецтва». Мінімальні ставки авторської винагороди визначені за публічне ви­користання творів, за відтворення творів з допомогою звукозапису і надання при­мірників звукозаписів та аудіовізуальних творів (відсофільмів) у тимчасове кори­стування, за відтворення творів декоративно-прикладного мистецтва і порядок їх застосування. Передбачені ставки авторської винагороди є мінімальними за вико­ристання творів, Конкретний розмір винагороди, порядок і терміни її виплати визначаються авторським договором між користувачем твору і його автором або особою, яка володіє правами авторів на колективній основі в межах отриманих від них повноважень.

Авторська винагорода за публічне виконання творів і програм на території України нараховується всіма театрально-видовищними організаціями незалежно від кількості місць для глядачів І кількості проданих вхідних квитків, а також всіма організаціями, що відтворюють випущені в світ твори науки, літератури і мис­тецтва в передачах радіомовлення і телебачення.

Авторська винагорода за публічне виконання творів, які складаються з частин, що мають самостійне значення, нараховується тільки за ту частину твору, яка охо­роняється авторським правом. Авторська винагорода нараховується незалежно від того, чи звучать твори і програми у виконанні артистів безпосередньо перед пуб­лікою або відтворюються в звукозапису. Якщо спектакль складається з кількох од­ноактних або одноактного і багатоактного твору, винагорода нараховується за кожний твір окремо згідно з визначеною для нього ставкою. Якщо одноактний твір виконується в концертній програмі, де займає ціле відділення, винагорода за цей твір нараховується згідно з установленою для нього ставкою і, крім того, на­раховується половина ставки, передбаченої за відповідну концертну програму. Якщо в концерті виконується один акт з багатоактного твору (опери, балету, опе­рети, п'єси) і займає в програмі ціле відділення, авторська винагорода за це від­ділення нараховується в розмірі, що дорівнює ставці винагороди за відповідний багатоактний твір, поділений на кількість актів і, крім того, нараховується поло­вина ставки, передбаченої за відповідну концертну програму. Якщо спектакль складається з багатоактного твору і концертної програми, винагорода за багато­актний твір нараховується згідно з установленою для нього ставкою і, крім того, нараховується третина ставки, передбаченої за концертну програму.

Ставки авторської винагороди за п'єси для дітей застосовуються не тільки ди­тячими, а й іншими театрами. За виконання п'єс, створених за мотивами інших  творів, у тому числі творів народної творчості, застосовуються мінімальні ставки, встановлені для п'єс-інсценівок. Якщо твір створено автором двома або більше мовами, він визнається оригінальним на кожній з цих моїз. Ставки авторської ви­нагороди, передбачені для драматичних, музично-драматичних творів, застосову­ються також у разі постановки твору в концертному виконанні.

Ставки авторської винагороди для художників-сценографів і художників по ко­стюмах розподіляються за згодою між ними, при цьому художнику по костюмах належить не менше третини ставки.

Мінімальні ставки авторської винагороди за музику до драматичних спектаклів застосовуються до кожного акту спектаклю, який супроводжується музикою, не­залежно від кількості музичних номерів, а також від того, чи звучить музика у ви­конанні артистів чи відтворюється в звукозапису.

Мінімальні ставки авторської винагороди за публічне виконання творів засто­совуються в усіх випадках як з платним, так і безоплатним для глядачів (слухачів) входом.

З платним для глядачів (слухачів) входом платником ставок авторської винаго­роди є власник приміщення (майданчика), в якому здійснюється публічне вико­нання творів як силами власних, так і силами сторонніх виконавців, незалежно від того, чи виступають вони за договорами про виконання чи за договорами про оренду приміщення (майданчика), якщо авторським договором чи договором, який укладається організацією, що керує майновими правами авторів на колек­тивній основі, з користувачем не передбачено інше.

З безоплатним для глядачів (слухачів) входом платником ставок авторської ви­нагороди є особа, яка уклала договір із замовником про виступ виконавців, із су­ми, визначеної в договорі, якщо ця сума надійшла особі, яка уклала договір, і ви­нагорода виконавцям виплачується цією особою; замовник виступів — з суми, визначеної в договорі про виступи виконавців, якщо ця сума виплачується вико­навцям безпосередньо замовником виступів; організатор проведення публічного виконання творів — з суми, передбаченої на виплату винагород виконавцям.

З платним входом до приміщення (на майданчик), в якому публічне виконан­ня здійснюється без отримання від глядачів (слухачів) окремої плати, платниками ставок авторської винагороди є власник приміщення (майданчика), якщо винаго­рода виплачується безпосередньо власником приміщення (майданчика), з суми винагороди виконавців; керівник виконавців, якщо винагорода виконавцям вип­лачується цією особою, із суми, визначеної в договорі про виступи виконавців.

Мінімальні ставки авторської винагороди за відтворення творів у звукозапису і виготовлення одиничних примірників звукозаписів на індивідуальні замовлення, виготовлення, або імпорт обладнання І матеріальних носіїв, що використовуються для відтворення з особистою метою творів, зафіксованих у звуко- і відеозаписах, розповсюдження і прокат примірників звукозаписів і аудіовізуальних творів (відео фільмів) застосовуються громадянами, юридичними особами незалежно від форми власності, які відтворюють і виготовляють у звукозапису твори, виготовляють за­значене вище обладнання і матеріальні носії, реалізують Із тимчасове користуван­ня (прокат) примірники звукозаписів і аудіовізуальних творів (шдеофільмів).

Авторська винагорода за відтворення творів образотворчого і декоративно-при­кладного мистецтва виплачується крім авторської винагороди за створення творів. Розмір авторської винагороди за створення творів образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва для відтворення і тиражування промисловим способом визначається за згодою сторін — автора, його правонаступника або іншої особи, якій належить авторське право, і користувач а твору. Мінімальні ставки авторської винагороди визначаються в процентах відпускної ціни кожного примірника виро­бу, за якою вони відпускаються платником для реалізації.

Користувачі творів, що застосовують мінімальні ставки авторської винагороди, зобов'язані отримати від авторів, їхніх правонаступників та інших правоволоділь-ців або організації, що керує майновими правами авторів на колективній основі, дозвіл на відтворення (тиражування) твору, вести точний облік і надавати авторам та їхнім уповноваженим представникам на їх вимогу всі необхідні відомості про публічне виконання, відтворення (тиражування) таких творів.

Відповідно до пункту 3 статті 9 Закону України «Про авторське право і суміжні права» особа, яка мас авторське право або будь-яку виняткову правоможпість на твір, може заресструвати його в офіційних державних реєстрах. Порядок реалізації цього авторського права визначено постановою Кабінету Міністрів України від 18 червня ! 995 року № 532 «Про державну реєстрацію прав автора на твори науки, літератури і мистецтва».

Державна реєстрація, що проводиться Державним агентством України з ав­торських І суміжних прав (ДААСП України), дійсна протягом усього терміну охо­рони авторського права. Документи і матеріали для реєстрації можуть подавати: автор твору незалежно від громадянства і постійного місця проживання, особа (фізична і юридична), яка має авторське право, роботодавець, па замовлення і за рахунок якого створено твір, якщо інше не передбачено умовами договору між ним і автором, уповноважений представник автора або особи, яка має авторське право, організація, котрій доручено автором управляти його майновими правами.

ДААСП України здійснює депонування документів і матеріалів, необхідних для ідентифікації творів, то подаються на державну реєстрацію. Твори, документи і матеріали реєстрації депонуються і зберігаються в архівах ДААСПу протягом усьо­го терміну охорони авторського права. За результатами реєстрації формується і підтримується в актуальному стані комп'ютерний реєстр державної реєстрації. Після реєстрації особам, які мають авторське право або будь-яку виняткову пра­вомочність па твір, видається відповідне посвідчення встановленого зразка. За­лежно від кількості здійснених державних реєстрацій, але не рідше ніж один раз на рік, ДААСП видає Каталог державної реєстрації. У разі виникнення спору

реєстрація визнається судом як юридична презумпція авторства, тобто вважається дійсною, якщо в судовому порядку не буде доізедено інше.

Результати інтелектуальної праці в умовах ринку стають товаром. Державна реєстрація — серйозний бар'єр на шляху свавілля у використанні твору, сприяє ствердженню цивілізованого, правомірного ставлення до об'єктів інтелектуальної власності та до їхніх творців.