1.1.    Основні поняття і визначення

Поява терміну “інтелектуальна власність” відноситься до кінця XVIII ст. Він уперше з’явився у Французькому законодавстві.

У широкому розумінні інтелектуальна власність означає закріплені законом права, які є результатом інтелектуальної діяльності в науковій, літературній, художній і промисловій галузях.

14.07.1967 р. була створена Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ або по-англійськи WIPO), що з грудня 1976 р. набула статусу спеціалізованої установи ООН. Однак фактично зародження цієї організації слід віднести на кінець XIX ст., коли 20.03.1883 р. була заснована Паризька конвенція з охорони промислової власності.

Конвенція, яка засновує ВОІВ, у ст.2 зазначає, що інтелектуальна власність містить права, які відносяться до: літературних, художніх і наукових творів; виконавської діяльності артистів, радіо і телевізійних передач; винаходів у всіх галузях людської діяльності; наукових відкриттів; промислових зразків; товарних знаків, знаків обслуговування, фірмових найменувань та комерційних позначень; захисту проти недобросовісної конкуренції, а також всі інші права, які відносяться до інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній галузях.

Отже, інтелектуальна власність — це результат творчої діяльності, об’єктами якої є не матеріальні носії, а ті ідеї, думки, міркування, образи, символи і т. ін., які реалізуються або втілюються в певних матеріальних носіях (“інтелект” у перекладі з латинської означає пізнання, розуміння, розум).

Згідно з Законом України “Про власність” від 7.02. 1991 p., розділ VI “Право інтелектуальної власності”, ст. 41: “Об’єктами права інтелектуальної власності є твори науки, літератури і мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг, результати науково-дослідних робіт та інші результати інтелектуальної праці”.

Більш повний перелік зазначених об’єктів наведено в ст.420 Цивільного кодексу України, яка називається “Об’єкти права інтелектуальної власності”, але цей перелік не є вичерпним і може доповнюватись новими результатами безмежної інтелектуальної діяльності людини. Наприклад, до інтелектуальної діяльності відносяться результати, які становлять значну комерційну цінність — секрети виробництва (“ноу-хау” від англ. “know how” — “знаю як”).

У правовій системі інтелектуальної власності можна виділити три самостійні підсистеми об’єктів (рис. 1.1):

•    авторського права і суміжних прав;

•    промислової власності;

•    нетрадиційних.

Розглянемо основні визначення.

Авторське право — частина цивільного права, яка визначає правовідносини (права і обов’язки), що виникають у зв’язку зі

 

Рис. 1.1. Правова система інтелектуальної власності

 

створенням і використанням (виданням, виконанням, показом і т. ін.) творів літератури, науки і мистецтва (© — знак охорони авторських прав із вказівкою імені (найменування) особи, що має авторське право, і року першої публікації твору).

Вираз “авторське право” вживається у двох значеннях. Перше — вищеназване. В таких відносинах беруть участь автор — творець твору та юридична або фізична особа — користувач (авторське право в об’єктивному розумінні). Друге — вираз “авторське право” часто вживається для позначення прав, належних автору якого-небудь твору. До них відносяться особисті немайнові і майнові права (авторське право в суб’єктивному розумінні або суб’єктивне авторське право).

Отже, авторське право дається на такі об’єкти інтелектуальної власності:

1.    Твори науки — письмові твори наукового, технічного, прикладного характеру (книги, брошури, статті, комп’ютерні програми); твори в галузі географії, геології, топографії, архітектури; усні твори (виступи, лекції і доповіді); переклади; бази даних.

2.    Твори літератури — письмові твори белетристичного характеру; збірки обробленого фольклору; усні твори.

3.    Твори мистецтва — музичні твори з текстом і без; драматичні, хореографічні, аудіовізуальні твори, твори образотворчого і прикладного мистецтва, архітектури, фотографії; сценічні обробки, аранжировки, обробка і переклади творів.

Автор отримує свідоцтво про державну реєстрацію своїх прав на твір (рис. 1.2).

 

Рис. 1.2. Зразок свідоцтва про державну реєстрацію прав автора на твір

 

Суміжні права — права на результати творчої діяльності виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення, пов’язані з використанням творів літератури і мистецтва, на що авторські права належать іншим особам ((^) — знак наявності суміжних прав із вказівкою імені (найменування) особи, що має суміжні права, і вказівки року першої публікації фонограми).

Таким чином, істотною особливістю більшості суміжних прав є їх похідність і залежність від прав авторів творів. Лише в тих випадках, коли виконується, записується на фонограму або передається в ефір або по кабелю твір, що не охороняється законом, або об’єкт, який не є результатом творчої діяльності, суміжні права мають самостійний характер. Охорона об’єктів суміжних прав здійснюється без шкоди охороні творів авторським правом. Суб’єкти суміжних прав мають самостійний характер. Суб’єкти суміжних прав мають, як і автори, виключні права на використання своїх об’єктів у будь-якій формі.

Об’єктами суміжних прав є:

а)  виконання для фіксації, відтворення і розповсюдження за допомогою технічних засобів;

б)  записи виконання (фонограми, відеограми) та інші записи за допомогою технічних засобів;

в)  трансляція в ефір або по кабелю.

Більш вузьким стосовно “інтелектуальної власності” є поняття “промислова власність” як результат науково-технічної творчості.

Промислова власність — це вид інтелектуальної власності, який охоплює права на такі об’єкти промислової власності, як винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування та географічні зазначення про походження товарів, а також припинення недобросовісної конкуренції, передбачені Паризькою конвенцією з охорони промислової власності. Промислова власність розуміється в найбільш широкому значенні і поширюється на промисловість, торгівлю, сільське господарство, добувну промисловість, медицину, на всі продукти промислового чи природного походження, наприклад: вино, зерно, тютюновий лист, фрукти, худобу, копалини, мінеральні води, пиво, квіти, борошно тощо.

Є окрема група об’єктів, які можна назвати нетрадиційними результатами інтелектуальної власності: наукові відкриття, топографії (компонування) інтегральних мікросхем, раціоналізаторські пропозиції, селекційні досягнення у рослинництві (сорти рослин, породи тварин), комерційні таємниці тощо.

Серед об’єктів промислової власності далі будуть розглянуті:

•    винаходи (корисні моделі);

•    промислові зразки;

•    знаки для товарів і послуг (торговельні марки);

•    топографії інтегральних мікросхем;

•    раціоналізаторські пропозиції;

•    “ноу-хау” тощо.

Наведемо деякі поняття і визначення.

Винахід — це рішення утилітарного завдання (продукт творчої діяльності) в будь-якій галузі промисловості або іншій сфері суспільнокорисної діяльності людини, що відповідає визначеним законодавством умовам надання правової охорони і визнане як винахід компетентним державним органом.

Корисна модель — результат творчої діяльності людини в галузі технології, яка пов’язана з конструктивним виконанням пристрою.

 

 

Промисловий зразок — результат творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання.

Товарний знак (знак для товарів і послуг, торговельна марка) — це один із засобів ідентифікації товарів або послуг, тобто позначення, здатне відрізняти товари або послуги однієї особи від товарів або послуг іншої особи.

Наукове відкриття — встановлення невідомих раніше, але об’єктивно існуючих закономірностей, властивостей і явищ матеріального світу, які вносять докорінні зміни у рівень наукового пізнання. Право на наукове відкриття засвідчується дипломом та охороняється у порядку, встановленому законом. На географічні, археологічні і палеонтологічні відкриття, також на відкриття корисних копалин і в галузі суспільних наук дипломи не видаються.

Топографія інтегральної мікросхеми (ІМС) — зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розміщення сукупності елементів інтегральної мікросхеми та з’єднань між ними.

Раціоналізаторська пропозиція — визнана юридичною особою пропозиція, яка містить технологічне (технічне) або організаційне рішення у будь-якій сфері діяльності (наприклад, вона передбачає зміну або удосконалення конструкції виробу, технології виробництва, складу матеріалу).

Селекційним досягненням у рослинництві є новий сорт рослин — окрема група рослин (клон, лінія, гібрид першого покоління, популяція), що незалежно від того, задовольняє вона повністю або ні умов і надання правової охорони за проявом ознак, породжених певним генотипом чи певною комбінацією генотипів.

Селекційним досягненням у тваринництві є створена внаслідок цілеспрямованої творчої діяльності група племінних тварин (порода, породний тип, лінія, сім’я тощо), яка має нові високі генетичні ознаки, що стійко передаються їх нащадкам.

“Ноу-хау” — це конфіденційна інформація наукового, технічного, виробничого, адміністративного, фінансового, комерційного або іншого характеру, що практично застосовується у діяльності, яка ще не стала загальним надбанням.

Фірмове (комерційне) найменування — це позначення, що відноситься до розрізняльних знаків і включає в себе назву, терміни або найменування, що служать для того, щоб розпізнати фірму та її ділову діяльність і відрізнити її від інших виробників.

У той час, як товарні знаки (або торговельні марки) відрізняють товари і послуги одного виробника від іншого, найменування фірми ідентифікує все підприємство безвідносно до товарів або послуг, що реалізовуються нею на ринку, і є символом репутації і реноме відповідної фірми. Таким чином, фірмове найменування є її цінним активом, а також джерелом корисної інформації для споживачів. Тобто, охорона найменувань відповідає інтересам як виробників, так і споживачів, у рівній мірі зацікавлених у тому, щоб були передбачені правові інструменти, що запобігають використанню фірмового найменування способами, що призводять до помилки або до сплужування. Фірмові найменування є об’єктом охорони законодавства більшості країн, однак правові режимц, що регулють їх використання, змінюються в широких межах від країни до країни. Як правило, вони визначаються комбінацією положень цивільного, торгового законодавства, а також законів, що регулюють діяльність компаній, використання товарних знаків і/або законів в області несумлінної конкуренції і/або спеціальних законів з фірмових найменувань. У багатьох країнах передбачена система реєстрації фірмових найменувань, хоча між ними є значні відмінності за територіальним обхватом (місцеве і/або національне), а також з точки зору правових наслідків реєстрації.

Назва місця походження товару (географічне зазначення) — назва географічного місця (країни, регіону, місцевості), що служить для позначення товару, який походить з вказаного географічного місця, і особливі властивості якого пов’язані з природними і людськими факторами, притаманними даному місцю. В Україні правова охорона надається на підставі реєстрації згідно із Законом України “Про охорону прав на зазначення походження товарів”. “Champagne”, “Cognac”, “Chianti”, “Pilsen”, “Havana”, “Tequila” — ось деякі добре відомі приклади назв, що асоціюються у всьому світі з виробами певного характеру і якості. Однією загальною відмітною ознакою всіх цих назв є їх функція позначення існуючих місцевостей, міст, районів або країн. Однак коли сьогодні ми чуємо “Champagne”, ми швидше думаємо про ігристе вино, ніж про район Франції, “Cognac” ми асоціюємо з алкогольним напоєм, витриманим у дубових бочках, а не з маленьким французьким містом, “Chianti” примушує нас думати про червоне італійське вино, а не про район на півдні Флоренції, “Pilsen” нагадує нам про пиво, але не про місто в Чеській Республіці і “Tequila” про спиртний напій, перегнаний з кактуса, а не про місто в штаті Джаліско, Мексіка. Ці приклади показують, що географічні вказівки можуть набувати високої репутації і тому бути цінними комерційними активами. Саме з цієї причини вони часто зазнають незаконного привласнення, контрафакції або фальсифікації, і їх охорона національна, а також міжнародна надзвичайно бажана.

Недобросовісною конкуренцією є будь-які дії господарюючих суб’єктів, які суперечать правилам та чесним звичаям у підприємницькій діяльності.

Відповідно до міжнародних правових норм, зокрема Паризької конвенції з охорони промислової власності, актами недобросовісної конкуренції вважаються всі дії, що можуть будь-яким чином викликати сплутування стосовно підприємства, продукції або промислової чи торговельної діяльності конкурента; неправдиві твердження при здійсненні комерційної діяльності, що дискредитують підприємство, продукцію або промислову чи торговельну діяльність конкурента; інформація, використання якої при здійсненні комерційної діяльності може ввести в оману стосовно характеру, способу виготовлення, якості та кількості товарів.

Відповідно до Закону України “Про захист від недобросовісної конкуренції” недобросовісною конкуренцією визнаються такі дії:

•    неправомірне використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки, в тому числі фірмових найменувань, знаків для товарів і послуг;

•    неправомірне використання товару іншого виробника, копіювання зовнішнього вигляду виробу;

•    дискредитація господарюючого суб’єкта (підприємця);

•    купівля-продаж товарів, виконання робіт;

•    надання послуг із примусовим асортиментом;

•    схилення господарюючого суб’єкта (підприємця) до розірвання договору з конкурентом;

•    досягнення неправомірних переваг у конкуренції;

•    розголошення комерційної таємниці;

•    схилення до розголошення комерційної таємниці;

•    неправомірне використання комерційної таємниці тощо.

У системі охорони інтелектуальної власності з’явилися такі

поняття, як гудвіл і франчайзинг.

 

Гудвіл (ділова репутація) — комплекс заходів, спрямованих на збільшення прибутку підприємства без відповідного збільшення активних операцій, включаючи використання кращого управлінського хисту, що мають домінуючу позицію на ринку продукції (робіт, послуг), нових технологій.

Гудвіл — це нематеріальний актив, вартість якого визначається як різниця між балансовою вартістю активів підприємства та його звичайною вартістю як цілісного майнового комплексу, що виникає внаслідок використання кращих управлінських
якостей, домінуючої позиції на ринку товарів (робіт, послуг), нових технологій тощо.

Франчайзинг — це особливе право спеціальних привілегій, пільга (у широкому розумінні слова). За договором франчайзингу одна сторона (правовласник) зобов’язується надати іншій стороні (користувачеві) за винагороду на строк або без визначення строку право використання в підприємницькій діяльності користувача комплекс виключних прав, які належать право- власнику, в тому числі на фірмове найменування і/або комерційне позначення правовласника, на комерційну інформацію, що охороняється, а також інші передбачені договором об’єкти виключних прав — знак для товарів і послуг тощо.

Заявляються і одержують правову охорону в Україні (з видаванням охоронного документа) у формі патентів — винаходи (корисні моделі) і промислові зразки (рис. 1.3, 1.4), у формі свідоцтва — на знаки для товарів і послуг (рис. 1.5), на твори науки, літератури і мистецтва (рис. 1.2), у формі посвідчення або свідоцтва — на раціоналізаторські пропозиції.

У колишньому СРСР і державах РЕВ на винаходи видавалися авторські свідоцтва (рис. 1.6, 1.7), а в правонаступника СРСР — Росії теж видаються патенти (рис. 1.8).

Патент — це юридично-технічний документ, що видається компетентним державним органом і яким держава засвідчує виключне право власника на створений ним об’єкт промислової власності (винахід, корисну модель, промисловий зразок, сорт рослин). Це юридичний документ, оскільки закріплює за власником патенту визначені законом права. Водночас це технічний документ, оскільки він дає технічний опис об’єкта.

Патент засвідчує від імені держави:

•    що заявлена пропозиція є охороноспроможним об’єктом;

•    встановлення права авторства на об’єкт;

•    визнання права власності на об’єкт;

•    визнання пріоритету на об’єкт.

Патенти, видані на один об’єкт у різних країнах, є незалежними. Патент завжди має територіальний характер, тобто видається і діє відповідно до вимог національного (регіонального) законодавтства. Патент надає його власнику виключне право на використання об’єкта на власний розсуд.

В Україні права, що засвідчуються патентом, діють від дати публікації відомостей про його видачу і не зачіпають будь-які інші особисті майнові чи немайнові права винахідника (автора).

Термін дії патенту:

1)    на винахід — 20 років з дати подання заявки (патент без проведення експертизи по суті називається деклараційним* і діє 6 років);

2)    на корисну модель — 10 років з дати подання заявки;

3)    на промисловий зразок — 10 років з дати подання заявки;

4)    на сорти рослин — 20 років з дати подання заявки (для винограду і плодових культур — ЗО років) і може бути продовжений, але не більше ніж на 10 років.

(У США Томас Джефферсон, один із президешпів країни, ке- рував розробкою державного Патентного акта (1789 р,), а 31.07.1790 р. був виданий перший патент на винахід Самюєлю Хопкінсу на “Засіб отримання поташу з золи рослин" (поташ, або вуглекислий калій, — миючий засіб, що є основним ком- понетом мила).

Право на об’єкти промислової власності охороняється державою.

(Над дверима управління департаменту торгівлі в Вашингтоні, федерального штату Колумбія, накреслені слова Авраама Лінкольна, президента США і володаря патенту: “Латентна система підливає масла зацікавленості в вогонь таланту”, тобто винахідникам гарантується право на отримання винагороди за їх творіння).

Це право охороняється в Україні і державах, які підписали тимчасову угоду про створення Міжнародної організації з охорони промислової власності. Таке саме право мають іноземні фізичні і юридичні особи.

1.2.    Роль інтелектуального капіталу в соціально-економічному розвитку України

Без перебільшення можна констатувати той факт, що добро- бут суспільства і велич країни значною мірою залежать від ефективності і рівня творчої діяльності людей, яка е найпотужнішою рушійною силою розвитку цивілізації.

Останнім часом інтелектуальна власність набуває дедалі більшого значення для культурного і науково-технічного розвитку будь-якої країни.

У країнах з високорозвинутою ринковою економікою першочергову увагу приділяють трьом основним напрямкам інтелектуальної діяльності — освіті, науці і культурі. Країна, де занепадав хоча б один із напрямків інтелектуальної діяльності, переходить до групи “слаборозвинутих” і навпаки, країна, де глибоко усівдомлюють значення і роль цих трьох чинників і приділяють їм належну увагу, стає державою із високорозвинутою економікою. Прикладом можуть бути Південна Корея, Тайвань та інші країни Східної і Південної Азії, які, не маючи ні своєї сировини, ні власних енергоносіїв, спрямували всі свої зусилля і кошти саме на розвиток освіти, науки і культури, що сприяло швидкому розвитку економіки, створенню і раціональному використанню досягнень науки і техніки, підйому мистецтва і виробництва, матеріально-технічного забезпечення побуту людей і розвитку виробничої інфраструктури.

Країни з високим рівнем виробництва і добробуту людей (США, Канада, Японія, Швеція, Великобританія, Франція, Німеччина та інші країни Західної Європи) приділяють багато уваги формуванню інтелектуальної еліти.

Провідна країна світу — США, створивши могутній потенціал, протягом XX століття зберігає лідерство в галузі науки, техніки і виробництва завдяки виділенню великих коштів на потреби освіти (6,5-7 % сум валового національного продукту). Зокрема відомо, що за весь час існування Нобелівських премій, більше половини з них у галузі науки і техніки отримали американські вчені. За період з початку XIX століття й донині в США було видано більше 5 млн патентів, приблизно стільки, скільки у Великобританії, Франції і Німеччині разом узятих.

Патентні служби США в середньому видають більше 80 тис. патентів на рік.

Творча діяльність людини і суспільства (духовна, науково- технічна, соціально-економічна), яка пов’язана зі створенням і повсякденним використанням найрізноманітніших об’єктів інтелектуальної власності, привела до виникнення нового поняття — інтелектуальний капітал.

Сучасний ринок стимулює розвиток творчої інтелектуальної праці, впровадження у суспільне виробництво новітніх технологій, винаходів, корисних моделей, програмних продуктів тощо. Сьогодні, наприклад, світова промислова економіка поступається місцем інтелектуальній економіці, де найбільш міцною рухомою силою стає сила ідей. Світовий досвід показує, що в економіці, яка найбільш спирається на ідеї, а менше — на фізичний капітал, різко зростає вірогідність реалізації успішних проривів. Так, наприклад, у США частка капіталовкладень в інформаційні технології зросла в три рази порівняно з 1960 роком.

Сьогодні інтенсивно розвиваються наукомісткі галузі, такі як біотехнологія, генна інженерія, комп’ютерне програмування тощо.

Об’єкти інтелектуальної власності як товар дають значний прибуток, тому в динамічному ринковому середовищі стосовно результатів інтелектуальної праці використовують терміни “інтелектуальна власність”, “інтелектуальний потенціал”, “інтелектуальний капітал”, “комерціалізіція інтелектуальної власності” тощо.

Інтелектуальний капітал — це ресурс, який характеризує знання, інтелектуальний потенціал організації та один із критеріїв визначення конкурентоспроможності організації. Він є сумою трьох складових:

1.    Людський капітал — сукупність знань, навичок, творчих здібностей, а також спроможність власників та наукомістких працівників відповідати вимогам і завданням компанії.

2.    Структурний капітал — програмні засоби ЕОМ, програмне забезпечення, бази даних, організаційна структура, патенти, товарні знаки, а також всілякі організаційні механізми, які забезпечують продуктивність та функціонування компанії.

3.    Споживчий капітал — майбутні споживачі продукції компанії та її спроможність задовольнити їх запити.

Інтелектуальний капітал має надзвичайно складну сутність та багатовекторність прояву, що визначається механізмом його функціонування (рис. 1.9.) і потребує різних методів його вартісної оцінки.

Світовий досвід свідчить: прогресу досягають там, де цінують інтелектуальну власність і вміло використовують її як інтелектуальний капітал.

Україна має досить потужний інтелектуальний потенціал (багато досягнень світового рівня), але ці досягнення поки що раціонально не спрямовані на підвищення добробуту свого народу.