2.1.    Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ)

Конвенція про заснування ВОІВ (англійською — WIPO) була прийнята на Стокгольмській конференції 14.07.1967 р. і набрала чинності 26.04.1970 р. У грудні 1974 р. ВОІВ набула статусу спеціалізованої установи Організації Об’єднаних Націй (ООН). Вона координує діяльність союзів з охорони промислової власності держав-членів Паризької конвенції, Мадридської конвенції й інших. Членами ВОІВ є 161 держава, у тому числі Росія, Білорусія, Україна (за станом на 01.11.1999 р.)

Можна вважати, що ВОІВ веде своє походження з 1883 року, коли була прийнята Паризька конвенція, або з 1886 року, коли була прийнята Бернська конвенція. Обидві ці конвенції передбачали створення міжнародних секретаріатів і працювали під контролем федерального уряду Швейцарії. Усього декілька співробітників, які виконували адміністративну роботу за обома конвенціями, розтошовувалися в місті Берні (Швейцарія).

Спочатку в адміністрації двох конвенцій існувало два секретаріати (один з промислової власності і один з авторського права). У 1893 році обидва секретаріати були об’єднані. Організація, яка тепер відома як ВОІВ, мала свого часу різні назви. Перш ніж дістати назву ВОІВ, вона називалася БІРПІ, що є скороченням від повної французької назви організації Об’єднане міжнародне бюро з охорони інтелектуальної власності. В 1960 році БІРПІ переїхало з Берліна в Женеву.

На дипломатичній Конференції в Стокгольмі в 1967 році, коли була встановлена ВОІВ, були переглянуті адміністративні і заключні положення багатосторонніх договорів, що існували на той час, адміністративні функції яких виконувало БІРПІ. Ці положення повинні були переглянуті, оскільки країни-члени організації прагнули, щоб ВОІВ, яка, зрозуміло, була організацією, що об’єднує уряди, стала незалежною від швейцарського уряду і придбала той же статус, який мали інші міжурядові організації, для того, щоб стати спеціалізованою установою системи міжнародних організацій ООН.

Серед спеціалізованих установ ООН найбільш відомі — Міжнародна організація праці (МОП), Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Всесвітня організація охорони здоров’я (ВОЗ), Продовольча і сільськогосподарська організація Об’єднаних Націй (ФАО). їх часто нази вають спеціалізованими установами ООН, оскільки кожна з них володіє специфічними знаннями і досвідом, застосовуючи цей досвід роботи в конкретній діяльності, що становить вели ку цінність для міжнародного співтовариства. Так, наприклад, МОП спеціалізується з питань ринку праці, ЮНЕСКО — у сфері утворення, науки і культур, ВОЗ у сфері охорони здоров’я, ФАО — з питань освіти, виробництва продуктів харчування і сільського господарства, а ВОІВ — з питань інтелектуальної власності.

До Другої світової війни більшості міжнародних організацій, які нині називаються спеціалізованими установами, не існувало. Вони були створені з конкретною метою для розв’язання конкретних завдань у певній сфері діяльності на міжнародному рівні. Однак деякі міжнародні організації, такі як МОП, Міжнародний поштовий союз, Міжнародний союз радіозв’язку, які вже існували, перетворилися в серйозні міжурядові організації у відповідних сферах діяльності задовго до утворення ООН. Після створення ООН ці організації стали спеціалізованими установами цих організацій.

Подібним чином, задовго до утворення ООН, БІРПІ була міжнародною організацією, що регулювала питання у сфері інтелектуальної власності. ВОІВ як правонаступник БІРПІ перетворилася в спеціалізовану установу ООН після підписання згоди з цього питання між ООН і ВОІВ, яке набрало чинності 17 грудня 1974 року. Міжурядова організація може стати спеціалізованою організацією ООН тільки внаслідок підписання такої угоди.

Спеціалізована установа, хоч і належить до великої сім’ї ООН, зберігає свою незалежність. Кожна спеціалізована установа має своїх членів. Всі країни-члени ООН мають право стати членами всіх спеціалізованих установ, але фактично членами спеціалізованих установ стають не всі країни-члени ООН. Кожна держава ухвалює власне рішення з приводу того, чи хоче вона або не хоче стати членом кожної спеціалізованої установи ООН. Так, наприклад, хоч Швейцарія не є членом ООН, вона є членом ВОІВ. Кожна спеціалізована установа має власний статут, свої керівні органи, свого обраного керівника, свій прибуток, свій бюджет, своїх співробітників, свої програми і види діяльності. Існують механізми координації діяльності між спеціалізованими установами і ООН. Проте кожна установа залишається господарем своєї долі і несе відповідальність у відповідності зі своїм статутом перед керівними органами, які складаються, зрозуміло, з країн-членів даної організації.

Угода між 00Н і ВОІВ визнає, що ВОІВ, в рамках компетенції ООН і її органів, проводить свою діяльність відповідно до основоположних документів, договорів і угод, адміністративні функції яких вона виконує, з метою сприяння розвитку творчої інтелектуальної діяльності і полегшення передачі технологій, що відносяться до промислової власності в країнах, що розвиваються, з метою прискорення економічного, соціального і культурного розвитку.

Статутом ВОІВ, його основоположним документом є Конвенція, підписана в Стокгольмі в 1967 році. Опис структури ВОІВ включає в найзагальнішому вигляді відповіді на такі питання: яка мета міжурядової організації? Адміністративні функції яких союзів виконує ВОІВ? Які держави входять у ВОІВ? Які завдання ВОІВ? Як здійснюється керівництво і управління організації? У чому значення існування міжурядової організації інтелектуальної власності? Права інтелектуальної власності обмежені територіально. Вони існують і можуть здійснюватися тільки в межах юрисдикції однієї країни або декількох країн, відповідно до законів яких вони були надані. Але плоди творчої діяльності, включаючи винахідницькі ідеї, з легкістю перетинають державні кордони, а враховуючи взаємозалежність держав, цей процес повинен заохочуватися. Більше того, враховуючи всезростаючу схожість підходів і процедур у сфері інтелектуальної власності в різних країнах, було б абсолютно розумним здійснювати спрощення практичних процедур за допомогою міжнародної стандартизації і взаємного визнання прав і обов’язків між державами. Саме тому уряди, використовуючи переговорний процес, прийняли багатосторонні договори про різні сфери інтелектуальної власності, кожний з яких засновує союз країн, який приходить до угоди надавати громадянам інших країн союзу ту ж саму охорону, яку вони надають своїм громадянам, а також застосовувати певні загальні правила, стандарти і практичні норми.

Союзи, адміністративні функції яких виконує ВОІВ, засновані на договорах. Союз складається з усіх держав, які приєдналися до даного конкретного договору. Назва договору в більшо-сті випадків використовує географічну назву того місця, де уперше був прийнятий текст договору (наприклад, Паризький союз, Бернський союз і так далі). В рамках ВОІВ функціонують три групи договорів і угод: програмні, класифікаційні і реєстраційні.

Перша група договорів створює міжнародну систему охорони, тобто це договори, які є джерелом юридичної охорони, узгодженої між країнами на міжнародному рівні. Наприклад, три договори на промислову власність відносяться до цієї категорії. Це Паризька конвенція. Мадридська угода про відповідальність за помилкові або спотворені вказівки місць походження товарів і Лісабонська угода про охорону найменувань місць походження товарів та їх міжнародної реєстрації.

До другої групи відносяться договори, метою яких є забезпечення міжнародної охорони. Сюди можна віднести шість договорів на промислову власність. Це Договір про патентну кооперацію (РСТ), який забезпечує подачу міжнародних заявок на патенти, Мадридська угода, що стосується міжнародної реєстрації товарних знаків, Лісабонська угода, яка вже була згадана вище, оскільки вона відноситься як до першої, так і до другої категорії, Будапештський договір з міжнародного депонування штамів мікроорганізмів для цілей патентної процедури і Гаазька угода, що стосується міжнародного депонування промислових зразків.

Третя група включає договори, що створюють класифікаційні системи, а також процедури для їх удосконалення і постійного оновлення. До цієї категорії відносяться чотири договори, і всі вони мають справу з промисловою власністю. Це угода про міжнародну патентну класифікацію (МПК), Ніцтеанська угода, що стосується міжнародної класифікації товарів і послуг для цілей реєстрації знаків, Венська угода з міжнародної класифікації образотворчих елементів товарних знаків і Локарнська угода з міжнародної класифікації промислових зразків.

Робота з періодичного перегляду цих договорів і створення нових вимагає постійної міжнародної співпраці і організації переговорного процесу, який забезпечується спеціальним секретаріатом. ВОІВ надає свою структуру і служби для проведення цієї роботи.

Діяльність ВОІВ в основному ведеться за трьома напрямами: реєстраційна діяльність, забезпечення міжурядової співпраці з адміністративних питань інтелектуальної власності і програмна діяльність. Вся ця діяльність направлена на досягнення основних завдань ВОІВ, а саме — сприяти підтримці і зростанню поваги до інтелектуальної власності у всьому світі для того, щоб створити сприятливі умови для промислового і культурного розвитку шляхом стимулювання творчої діяльності і полегшення передачі технологій при поширенні літературних і художніх творів.

Реєстраційна діяльність ВОІВ включає в себе прямі послуги заявникам і власникам прав на промислову власність. Цей вид діяльності передбачає отримання і обробку міжнародних заявок відповідно до Договору про патентну кооперацію (РСТ), має міжнародні реєстрації знаків або надання для реєстрації промислових зразків. Звичайно ця діяльність фінансується за рахунок мита, що виплачується заявниками і складає біля трьох чвертей бюджету ВОІВ.

Діяльність з міжурядової співпраці з адміністративних питань інтелектуальної власності в основному зосереджена на: керівництві роботою фондів патентних документів, що використовуються для проведення пошуку і складання посилань, а також розробки методів полегшення доступу до інформації цих фондів; роботі з оновлення міжнародних класифікаційних систем; складанні статистичних даних, що все більш ускладнюються; складанні регіональних оглядів за станом правових норм у сфері промислової власності і авторського права.

ВОІВ постійно оновлює свої повний і загальнодоступний фонд законодавчих актів щодо промислової власності і авторського права, уривки з якого публікуються в щомісячному Бюлетені ВОІВ і на компакт-диску під назвою “ІРЬЕХ”.

Основну роботу ВОІВ складає так звана програмна діяльність, яка включає забезпечення більш широкого визнання існуючих договорів, оновлення в міру необхідності цих договорів шляхом їх перегляду, включаючи нові договори, а також організацію співпраці з метою розвитку.

Конвенція, що засновує ВОІВ, передбачає створення чотирьох різних органів; Генеральна асамблея; Конференція; Координаційний комітет і Міжнародне бюро ВОІВ (або Секретаріат).Вищим органом ВОІВ є Генеральна асамблея. Крім інших повноважень і функцій, до завдань Генеральної асамблеї входить призначення Генерального директора за поданням Координаційного комітету; вона також розглядає і затверджує доповіді і результати роботи Координаційного комітету і доповідає Генеральному директору ВОІВ з усіх питань, що стосуються організації; вона приймає фінансові правила роботи ВОІВ, схвалює дворічний бюджет з витрат, загальний для всіх союзів; затверджує заходи, що пропонуються Генеральним директором, керівництвом, стосовно міжнародних угод, направлених на забезпечення охорони інтелектуальної власності; визначає робочі мови Секретаріату, беручи до уваги практику роботи ООН; вона також визначає, які держави, що не є членами ВОІВ, і які міжурядові і міжнародні неурядові організації можуть бути допущені як спостерігачі на різні зустрічі і засідання. Генеральна асамблея складається з усіх держав, які є членами ВОІВ, а також є членами будь-якого з її союзів.

На відміну від Генеральної асамблеї, Конференція складається з усіх держав, які є членами ВОІВ, незалежно від того, чи є вони членами якого-небудь союзу. Функції Конференції можуть бути розбиті на п’ять груп. По-перше, Конференція є форумом для обміну думками між всіма країнами-членами ВОІВ з питань, що стосуються інтелектуальної власності, і в цьому контексті Конференція, зокрема, може робити будь-які рекомендації з цих питань, з належним урахуванням компетенції і автономії окремих союзів. По-друге, Конференція є органом, який розробляє дворічні програми співпраці для країн, що розвиваються. По-третє, схвалює бюджет для цих цілей. По-четверте, в компетенцію Конференції входить прийняття поправок Конвенції, що засновує ВОІВ. Пропозиції з поправок Конвенції можуть висуватися будь-якою державою-членом ВОІВ, Координаційним комітетом або Генеральним директором. По-п’яте, Конференція, як і Генеральна асамблея, може визначати, які державні організації допускаються як спостерігачі на її засідання.

Координаційний комітет є одночасно консультативним органом з питань, що становлять спільний інтерес, і виконавчим органом Генеральної асамблеї і Конференції. Координаційний комітет консультує різні органи союзів і ВОІВ з питань, щопредставляють спільний інтерес для двох або більше союзів або для одного або більше союзів і саму ВОІВ, зокрема з питань витратної частини бюджету, спільної для всіх союзів. Координаційний комітет також готує проекти порядків денних Генеральної асамблеї і Конференції, а також проекти програм і бюджету Конференції.

Четвертим органом ВОІВ е Міжнародне бюро ВОІВ, або Секретаріат. Його очолює Генеральний директор, і на сьогодні кількість його постійних співробітників налічує 450 осіб з більш ніж 60-ти країн, які добираються відповідно до принципів справедливого географічного розподілу, прийнятого у системі ООН.

У Конвенції, що засновує ВОІВ, вказується, що членом організації може стати будь-яка держава, яка є членом будь-яко- го з союзів, а також держава, яка не є членом якого-небудь союзу, але є членом ООН, будь-якої спеціалізованої установи ООН або Міжнародного агентства з атомної енергії, або підписала статут Міжнародного суду справедливості, або була запрошена Генеральною асамблеєю ВОІВ стати членом ВОІВ. Таким чином, членами ВОІВ можуть бути тільки держави, як і в інших спеціалізованих установах ООН.

Для того щоб стати членом ВОІВ, держава повинна здати на зберігання свої ратифікаційні грамоти або документ про приєднання до ВОІВ Генеральному директору ВОІВ у Женеві. Держа- ви-члени Паризької або Бернської конвенцій можуть стати членами ВОІВ, тільки якщо вони вже пов’язані положеннями або одночасно ратифікували чи приєдналися принаймні до адміністративних положень Стокгольмського (1967) акта Паризької конвенції або Паризького (1971) акта Бернської конвенції.